Повне зібрання творів

Я кажу це навiть про тих ув’язнених, якi носять нашийник засуджених на смерть: вони не вiдрiзняються вiд iнших. Важить тiльки те, щоб вони знайшли себе у своiй любовi. Я прощу всiх за те, що вони вбили, бо я вiдмовляюся розрiзняти iх вiдповiдно до хитрощiв мови. Оцей убив унаслiдок любовi до своiх ближнiх, бо життям ризикують тiльки задля любовi. Інший теж убив унаслiдок любовi до ближнiх. Умiйте розпiзнавати й вiдмовляйтеся називати помилкою те, що суперечить вашим iстинам, а iстиною – те, що суперечить помилцi. Адже знайте, що очевиднiсть, яка опановуе вас i змушуе видиратися на вашу гору, опанувала ще й iншого, що теж вибираеться на свою гору.

Вiн керуеться тiею самою очевиднiстю, яка й вас пiдняла серед ночi. Можливо, не тiею самою, але не менш сильною.

Але ви здатнi побачити в тiй людинi тiльки те, що заперечуе людину, якою ви е. І так само й вона – здатна побачити у вас тiльки те, що заперечуе ii. Проте кожен знае, що вiн у собi – щось iнше, нiж крижане або ненависне, проте вiдкрите заперечення такого очевидного, простого i чистого обличчя, яке показуе вам супротивник, щоб погодитися на смерть.

Отже, ви, один i другий, не любите вигадувати собi брехливого i пустого супротивника. Але я паную над вами i сповiщаю вам: ви любите одне обличчя, хоч яке невизнане й погано розкрите.

Обмийтеся вiд вашоi кровi: на рабствi не будують нiчого, крiм бунтiв рабiв. Із суворостi нiчого не витiкае, якщо немае схильностi до навернення. Якщо запропонована вiра нiчого не варта i якщо е схильнiсть навернутися, тодi навiщо потрiбна суворiсть?

Чому, коли настае день, ви хапаетеся за зброю? Що ви здобудете в цих рiзанинах, коли не знаете, хто вбивае вас? Я зневажаю зародкову вiру, яка примирюе тiльки тюремникiв.

Отже, я не раджу тобi вдаватися до полемiки. Адже вона нiкуди не веде. А якщо ти полемiзуватимеш iз тими, хто помиляеться, вiдмовляючись вiд твоiх iстин задля власноi очевидностi, то, признайся, що й ти таким чином в iм’я своеi очевидностi вiдмовляешся вiд iхньоi iстини.

Визнай iх. Вiзьми iх за руку й поведи.

Скажи iм: «Ви маете слушнiсть, отож вилiзаймо на гору», – так ти утвердиш порядок у свiтi i вони вiдпочиватимуть на завойованому просторi.

Адже не треба казати: «Це мiсто мае тридцять тисяч жителiв», на що iнший вiдповiсть тобi: «Там лише двадцять п’ять тисяч», бо i справдi, всi доходять згоди з приводу якогось числа. Отже, помиляеться хтось один. Натомiсть треба казати: «Це мiсто – результат працi архiтектора й вирiзняеться стабiльнiстю.