Повне зібрання творів

Я позначаю тому, хто вже знае, але якщо вiн не знае, як я зможу передати йому цей образ гори з ii ущелинами, осипами, схилами, де росте лаванда, i верхiвкою, що знялася своiми зубцями до зiрок?

Я знаю тодi, коли життя – не зруйнована фортеця i не човен без напряму, тож його беруть i прив’язують мотузкою за залiзне кiльце й ведуть, куди заманеться, а дивовижне iснування зi своiми внутрiшнiми законами гравiтацii i тишею, величнiшою за тишу механiзму зоряних сфер.

Отже, в менi здебiльшого точилася боротьба мiж захватом перед людиною пiдпорядкованою i людиною незнищенною, яка показуе, хто вона. Я розумiв проблему, але не мiг сформулювати ii. Адже тi, ким керуе найсуворiша дисциплiна i хто за моiм знаком приймае смерть, – це тi самi, хто любить мою вiру, але вони такi загартованi в своiй дисциплiнi, що я мiг би перед iхнiми очима лаяти iх i впокорювати iх, мов дiтей, натомiсть зiткнувшись iз ворогом, вони демонстрували загартованiсть, найвищий гнiв i смiливiсть у смертi.

Я збагнув, що людинi притаманнi два аспекти. Аспект, яким ми захоплюемось як незнищенним ядром, – це нездатнiсть скорити людину, яка уникае моiх рук, немов корабель у вiдкритому морi, бо той, кого я називаю людиною, не йде на поступки, не укладае компромiсiв, не набувае й не позбуваеться якоiсь частини свого ества спритнiстю, пожадливiстю або втомою; таку людину я можу перемолоти у млинi, та не отримаю потаемноi олii – тiеi, яку мае в своему серцi навiть тверда кiсточка оливки; таку людину, вважаю я, не впокорить анi юрба, анi тиран, ii серце тверде, мов дiамант, але в цiй людинi я завжди вiдкриваю й iнше обличчя, другий аспект.

А люди, яких я називаю вiльними i якi керуються тiльки своею волею, неминуче самотнi, вони не керованi, в iхнiх вiтрилах немае вiтру, а iхнiй опiр – завжди лише непослiдовнi примхи.

Отож настала нiч заручин i засудженого на смерть. Завдяки цьому я вiдчував iснування. Пiдтримуйте себе у формi, будьте сталими, як форштевень корабля, а те, що берете ззовнi, перетворюйте в собi, наче кедр.