Повне зібрання творів

Постають малi церкви, якi ненавидять одна одну, маючи звичай подiляти все на помилку та iстину. І те, що не iстина, – помилка, а те, що не помилка, – iстина. Але я, знаючи, що помилка – не протилежнiсть iстини, а iнше упорядкування, iнший храм, збудований iз того самого камiння, анi бiльш iстинний, анi бiльш хибний, а просто iнший, бачу, що вони ладнi вмерти за iлюзорнi iстини, i мое серце кривавиться. І я кажу Господу: «Невже ти не можеш навчити мене iстини, яка пануе над iхнiми частковими iстинами i приймае iх усi у своему лонi? Адже, якщо з цих трав, якi пожирають одна одну, я зроблю дерево, що мае одну живу душу, тодi дана гiлка процвiтатиме вiд процвiтання iнших гiлок i все дерево буде дивовижною спiвпрацею i розквiтом пiд сонцем.

Невже я не матиму серця, досить широкого, щоб умiстити iх?»

Смiховиннi й чесноти, i трiумф крамарiв. Вони продають. Вiддають у найми незайманок. Грабують запаси ячменю, якi я зiбрав на випадок голоду. Убивають. Але я не такий наiвний, щоб думати, нiби крах iмперii – наслiдок занепаду чесноти, бо знаю напрочуд ясно, що занепад чесноти – наслiдок краху iмперii.

– Господи, – казав я, – дай менi образ, якому вони вiддадуть себе у своему серцi. Тодi всi завдяки кожному зростатимуть у могутностi. А чеснота свiдчитиме про те, якi вони.

XIV

У тишi своеi любовi я наказав стратити багато людей. Але кожна смерть живила пiдземну течiю бунту. Адже очевиднiсть визнають. А ii не було. Важко було здогадатися, в iм’я якоi ясноi iстини знову страчено того чи того.

Адже владу годi пояснити суворiстю. Їi можна пояснити лише простотою мови.

Тi, кого я стратив, означали для мене, що я не змiг навернути iх, вони показували менi мою помилку. І тодi я склав таку молитву:

«Господи, мiй плащ надто короткий, i я поганий пастир, що не тямить дати притулок своему народовi. Я реагую на потреби одних людей i кривджу iнших людей, не задовольнивши iхнiх.

Господи, я знаю, що всi сподiвання добрi. І сподiвання на свободу, i сподiвання на дисциплiну. Сподiвання на хлiб для дiтей i сподiвання на пожертву хлiбом. Сподiвання на науку, що вивчае, i на повагу, що визнае й засновуе. Сподiвання на iерархii, якi обожнюють, i на подiл, що розподiляе. На час, що дае змогу мiркувати, i на працю, яка заповнюе час. Сподiвання на духовну любов, яка карае плоть i звеличуе людину, i сподiвання на жалощi, якi зцiлюють плоть.