Повне зібрання творів

Саме вiд цього, я бачив, загинув один воiн, бо, як на нас влаштували засiдку, захищав себе тiльки млявiстю. Я пригадав, коли ми дiзналися про його смерть, загадкову фразу, яку вiн вимовив пiсля втечi свого лиса, коли товаришi, побачивши, що вiн сумуе, запропонували йому зловити iншого: «Потрiбне велике терпiння, – вiдповiв вiн, – не на те, щоб пiймати його, а щоб любити».

Ось чому моi воiни втомилися вiд лисiв i газелей, зрозумiвши марнiсть своеi вiдданостi, бо лис, тiкаючи задля любовi, не збагачуе пустелi тим, що давали йому.

XI

Моi воiни помилялися, але що я мiг удiяти там? Коли згасае вiра, це помирае Бог, що виявляеться надалi непотрiбним. Коли виснажуеться завзяття воiнiв, розпадаеться сама iмперiя, бо вона складаеться з iхнього завзяття. Це не означае, що iмперiя сама по собi – ошуканство. Та якщо я називаю маетком той ряд олив i хижку, де живуть люди, а той, хто споглядае iх, вiдчувае любов i схожий на них у своему серцi, якщо вiн бачить вiдтодi лише оливи серед iнших олив, а серед них загублену хижку, яка може хiба що захистити вiд зливи, то хто порятуе маеток, щоб його не продали й не розпорошили? Адже цей продаж не змiнить нiчого анi в хижцi, анi в оливах! Для людини мае значення тiльки сенс речей.

Звичайно, я знав коваля з мого села, що прийшов i сказав менi:

– Те, що мене не обходить, для мене не мае значення. Якщо я маю свiй чай, свiй цукор, свого добре нагодованого вiслюка i дружину поряд зi мною, якщо моi дiти ростуть i набувають чесноти, тодi я цiлком щасливий i не вимагаю нiчого iншого.

Навiщо цi страждання?

Як вiн мiг би бути щасливим, якби був сам у свiтi у своему домi? Якби жив зi своею родиною в наметi, загубленому серед пустелi? Отже, я змусив його виправитися:

– Якщо ти знаходиш увечерi iнших друзiв пiд iншими наметами, якщо вони мають що сказати тобi й розповiдають новини з пустелi…

Адже, не забувайте, я бачив вас! Я бачив вас навколо нiчних багать, як ви смажили барана або козу, й чув гамiр ваших голосiв.

Я неквапом ступав i в тишi своеi любовi пiдходив до вас. Ви розмовляли, звичайно, про своiх синiв, про того, хто вирiс, i того, хто хворий, розмовляли, звичайно, й про дiм, але немов знiчев’я. А жвавiшали тiльки тодi, коли бiля вас сiдав мандрiвник, що приiхав здалеку караваном, i розповiдав про дивовижi тамтешнiх мiсць, бiлих слонiв якогось принца i весiлля за тисячу кiлометрiв звiдси, i назву того мiсця ви навряд чи знаете. Або про пересування ворогiв.