Повне зібрання творів

Єдиного справжнього геометра я щодня приймав за своiм столом. Інколи вночi пiд час безсоння я йшов до його намету, побожно роззувався й пив добрий чай i насолоджувався медом його мудростi.

– Ти, геометре, – звертався я до нього.

– Передусiм я не геометр, а людина. Людина, що iнколи мрiе про геометрiю, коли нею не керують нагальнiшi потреби, скажiмо, сон, голод або кохання. Але тепер, коли я постарiв, ти, напевне, маеш слушнiсть: я вже лише геометр.

– Ти той, кому явилася iстина…

– Я не той, хто ходить навпомацки й шукае мови, як дитина.

Істина не явилася менi. Але моя мова проста для людей, як твоя гора, й вони самi роблять iз неi свою iстину.

– А ти, геометре, в’iдливий.

– Я любив вiдкривати у свiтi слiд божественного плаща i торкатись якоiсь зовнiшньоi iстини, наче Бога, який довго ховався вiд людей, я любив чiплятися за полу його одягу i зривати з його обличчя запинало, щоб показати його. Але вiн не давав менi вiдкрити чогось iншого, крiм мене самого…

Отак промовляв геометр.

Натомiсть вони вимахували менi над головою блискавкою свого кумира.

– Говорiть тихiше, – казав я iм, – хоч я й погано розумiю, я добре чую.

А вони, все-таки не так гучно, бурмотiли й далi.

Нарештi один з них пояснив, що вони пiдуть уперед потихеньку, бо тепер уже шкодують, що були такi смiливi.

– Де ти бачив, – сказав вiн менi, – що е довiльна творчiсть, акт скульптора i поезiя в монументi iстини, який ми тебе запрошуемо визнати? Нашi пропозицii випливають одна з одноi, з погляду сувороi логiки, i нiчого людського не керувало нашим витвором.

Отже, з одного боку, вони вимагали власностi на абсолютну iстину, як племена, що потребують кумира з розфарбованого дерева, який, стверджували вони, метае блискавки, а з другого боку, прирiвнювали себе до единого справжнього геометра, бо всi з бiльшим чи меншим успiхом користувалися або вiдкривали, проте не творили.

– Ми визначимо перед тобою вiдносини мiж лiнiями тiеi або тiеi фiгури.

Ми можемо переступати твоi закони, натомiсть ти не здатний звiльнитися вiд наших законiв. Нас, людей, надiлених знаннями, ти повинен призначити мiнiстрами.

Я мовчав, мiркуючи про iхню глупоту. Вони хибно витлумачили мое мовчання й завагалися:

– Адже ми прагнемо передусiм служити тобi, – запевняли вони.

Тож я й вiдповiв:

– Ви не претендуете на творчiсть, i це добре. Адже кривий на око створюе кривих. Мiхи, повнi повiтря, створюють тiльки вiтер.