Відрубність Галичини

Добродiй Романчук обiцював се врочисто з мовницi, i всi вiрили, навiть не пiдозрiваючи того, що д. Романчук тепер мав на думцi зовсiм не те, що перед роком i що сидiло за шкурою його обожателiв.

«Тепер настане нова ера!» – величався один наiвний полiтик. – Тепер менi буде вiльно бути русином! Тепер менi жандарм за се нiчого не скаже!» Наiвно i щиро. «Що там, – гарячився другий наiвний полiтик, – досi жандарми i полiцаi iнформували правительство про руськi справи i про те, хто який русин, а вiдтепер повиннi се робити самi руськi патрiоти!» А зiбранi анальфабети били браво! А два роки опiсля перший з тих бесiдникiв бачився змушеним покинути свою урядову посаду i шукати собi iншого хлiба, а другий силкувався затерти спомин своеi промови, виголошуючи з таким самим дитинячим пафосом похоронне слово «новiй ерi».

Змiни такоi системи, при якiй русинiв переслiдувано, дразнено, гноблено з потоптанням законiв, руйновано в дорозi дисциплiнарнiй, переношено «з причин службових» на Мазури для того тiльки, що вони русини, повиннi були русини домагатися вiд уряду, але не як якоiсь ласки, не як концесii, не пiд умовами, а явно i одверто i безумовно як сповнення елементарного обов’язку уряду.

Саме виявлення iснування такоi системи перед свiтом i перед Короною було би для правительства конституцiйноi держави убiйчим, i навiть той незручний початок, який зроблено в 1889 роцi в соймi, повинен був переконати руських послiв, що власне туди, через солiдарне та безоглядне виявлювання кривд i надужить, через найострiшу парламентарну боротьбу з ними веде дорога до змiни системи.

На лихо i на сором наш, показалося, що бiльшiсть руських послiв не тверда в полiтичнiй азбуцi i прийняла «како» за «люде», прийняла неяснi i неозначенi обiцянки дрiбних концесiй та субвенцiй в замiну за виконування елементарних посольських обов’язкiв, за мовчання у Львовi i у Вiднi про кривди народу i про безправностi, якi дiються в Галичинi. Численнi пiзнiшi факти потвердили, що власне така була умова гр. Баденi при «новiй ерi», i певна рiч, що така умова була для нього як для поляка i для шляхтича найвигiднiша.

Але автор статей в «Правдi» знае про друге, ще ганебнiше ярмо.