Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Щоб нiхто з вас бiльше нi горiлки не курив, нi шинкував! Ви моi – й шинок буде мiй. Ось вам Лейба й горiлки накурить.

Пiщани почухали потилицi. Вони догадалися, що це тiльки почалось – ось що!!!

Попрощався генерал з ними. Сiдаючи у вiзок, гукнув: «Глядiть… бережiть менi Лейбу!» Та тiльки його пiщани й бачили.

Лейба зостався на хазяйствi. Через мiсяць прикотила в Пiски велика-велика буда, – пiщани зроду такоi не бачили; а в тiй будi – Лейбова жiнка й жиденят з десятеро, одно одного менше… Генерал одiбрав Лейбi, на край села, гуляще мiсце; за лiто зоп’яв Лейба на високих стовпах будиночок – i став шинкувати.

Пiшло все по-старому та по-давньому. Козаки й генераловi жили собi в миру, спокiйно, тихо; орали землю, засiвали, жали, косили, молотили; збирали добро, худобу; дiток плодили, – рiд ширили… Прийшло в Пiски ще кiлька душ захожих, та й оселилось мiж селянами. Генераловi давали Лейбi, – чи то пак, генераловi – одсипного трохи, платили невеликий чинш, та самi собi й порядкували, як знали.

Звикли пiщани до Лейби. Привик Лейба до пiщан. Стали вони до Лейби в шинок ходити – могоричу пити. Козачi шинки обминали, бо в Лейби горiлка дешевша… Став Лейба нужний чоловiк на селi!

І Лейбi – нiвроку! З довгополого, засмальцьованого, демикотонового балахону убрався Лейба в чорний ластиковий; i Сурка Лейбова ходила не такою зайолзаною, як приiхала; i Лейбовi дiти – не такi миршавi та шолудивi… Є в Лейби – не знать де вiн i взяв ii – i коза з козенятком; бiля Лейбовоi корови ходить уже наймичка Гапка; завiв Лейба й пару шкапiйок… Зажив Лейба з пiщанами… сказав би, – як у Христа за пазухою, – коли б Лейба у Христа вiрив… А то Лейба – «невiра»; Лейбовi предки над Христом знущались… Було iнодi за те Лейбi, як пiдоп’ють пiщани! Та не так Лейбi, як Лейбовим дiтям… Не раз гвалтував Лейба, що хлопцi його дiтям повиривали пейсики, понамазували салом губи, що – аби де встрiли, – зараз i насядуть, як шулiка курчат! Та сiлькiсь! Пейсики знову одростали, сало на губах обмивала Сурка, жиденята росли, гладшали, стали аж вилискуватись, як ситi поросята, котрими iх дражнили хлопцi… Гаразд Лейбi!

Непогано й пiщанам.