Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Заголивши лоб, перевернули його ще вчетверте – i став вiн з Вареника Хрущовим. Незабаром його кудись погнали, – та бiльше вiн нi вертався, нi озивався.

Оддали Остапа в москалi перед Покровою. А так, перед пущенням, породила Мотря сина, – та ще й породила неабияк. Роди були тяжко труднi: потугувала ними Мотря два днi й двi ночi, не своiм голосом викрикуючи… Що вже не робила «довгоп’ята» баба-повитуха, – нiщо не помагало. Ледве Мотря на той свiт не переставилась. Уже й не кричала й не стогнала – лежала мертвою колодою… Аж на третiй день «Господь ii помилував»: серед тихого плачу Орищиного почувся голосний дитячий крик…

– Єнерал!.

Оришка пiдняла руку, перехрестилася… Мотря важко зiтхнула – i розкрила сплющенi очi… Хату обняла тиха одрада.

Як же почули люди про такi роди, – знову загомонiли. Пiшло знов по селу шушукання, глум, таемнi страхи… Дiйшло до того, що нiхто вже Вареника не щитав i за чоловiка, а так-таки за самiсiнького куцого… Дехто помiтив i невеличкi рiжки на головi в його, як стригли в прийомi.

А тут ще дитинка знайшлася, та ще при таких родах!!.

– Щось воно таки непевне, моя матiнко!.. – цокочуть жiнки, похитуючи головами.

І не одна й не двi нарошне забiгали в хату до Мотрi – довiдатись: чи немае на йому яких ознакiв? Одна якось забачила на лiвiм колiнцi невеличку родимку… «Оце ж воно й е!» – подумала та мерщiй з хати.

– А що?? – стрiва ii кума.

– То ж воно, кумонько, саме!.. – каже кума, перехрестившись.

Незабаром цiле село слебезувало про ту пляму. Усi в один голос: «чортеня» – та й годi!

Прийшлось кумiв брати, – нiхто не хоче. Що тут робити? Вже три днi як дитина нехрещена… Не дай, Боже, якого случаю – i вмре, не уведене в закон!..

Кинулась Оришка по сусiдах… Всяк дякуе, сторониться… Ходить вона по хатi – сама не своя: свiтить сiдим волосом, ломить сухi руки… Мотрi вже й не хвалиться: вона й без того ледве дише.

На той час лучились у селi перехожi москалi. Оришка до них: «Москалики-лебедики, охрестiм дитя!» Купила москалям кварту горiлки. Тодi один якось згодився. Москаль за кума, сама Оришка за куму.

Понесли до батюшки. А панотець i собi: «Як його, такого виродка, в хрест уводити?!»

«Боже мiй!.. що його робити на свiтi?! – плаче Оришка, – та до попадi: «Матушка!..