Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Засiли кругом столу коло Чiпчиноi горiлки; п’ють собi, патякають, люльки цмолять. Найбiльше там було дворових. Випущенi на волю, як птиця, без оселi, без землi, без притулку, – вони шукали собi оселi по шинках, щоб швидше скоротати тi тяжкi два роки, котрi вони повиннi були одробити. Ще по панських дворах вони позвикали в горiлцi киснути, ii п’яним хмелем пiдсолоджували свое гiрке життя: не покинути ж було своеi втiхи тепер! І вони мерщiй кидали панськi двори та ходили вiд шинку до шинку. Коли не було за що випити, пiджидали – може, хто пiднесе чарку-другу.

Шинкове панiбратство завжди знайдеться. Поприходили вони тепер, – Чiпка не обминув i iх чаркою…

Як пiдпили вже, то той заспiвав з п’яних очей, той бiдкався, – куди його пристати, як з паном розв’яжеться… А Чiпка не дослухаеться. В однiй сорочцi, розхристаний, одно кружае та й кружае, кричить, батькуе, по столу кулаком гамселить, як навiжений…

– Що це воно за знак, Чiпко? – питае його Кабанець, коли Чiпка знемiгся трохи, – ти ж, мов, до сього дива не тее?…

– Не вживав? – Нi!.

. А тепер буду…

– Чого ж це так?

– Бо нiгде немае правди… немае добра… i землi нема… пропала! Ну й гуляй!

– Та де ж твоя земля дiлася?…

– Де?… взяли… одняли гаспидськi п’явки… пропала!.. А земля пропала – все пропало.

– Так, так, – пiдхопили двораки, – без землi – що?… Без землi – життя нема!

– Риба без води, а чоловiк без землi – гине, – увернув Кулик по-письменному.

– Еге ж, еге… А коли так – пий, поки п’еться, гуляй, поки туляеться! Без землi… все по боку! Нащо воно? Навiщо тепер корова, кобила, вiвцi?… Га?… Навiщо?… Гуляй, душа, без кунтуша! – Та, бух! по столу кулаком…

Стiл заходив ходором; чарки й пляшки заторохтали, одна чарка навiть упала додолу, пiд стiл, та нiхто не полiз ii доставати: всi задивились на Чiпку… А вiн знову за свое:

– Дядьку Якове! Нiхто не зна… о-ох! нiхто не зна… Проклятi! П’ятдесят рублiв хотiли за землю… Не в землi сила, не в землi вона була… нi! Земля – що?… Земля!.

. Хлiб родить, як коло неi походиш; хазяiном робить… Сказано: земля! А без землi – усе пропало… усе! – Чiпка придавив на останньому словi, повiв грiзно по хатi очима, заскреготав зубами, положив на стiл руки, схилив на них голову – та й притих…

Люди дивувалися, поглядаючи на Чiпку, – дивувалися його непевним речам, а проте пили його горiлку, поки до каплi випили. Тодi дехто давай рушати.