Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Москаль не москаль, а службою пахне. Стояв вiн серед двору, без ворiт, i, прикривши рукою вiд сонця очi, поглядав на Чiпку. Той повернув до двору. Чоловiк побачив i собi вiдiйшов од немазаноi хати. Нап’явши на лiктi шинель, вiн став коло одного стовпа од ворiт, пiдпер його одним плечем i обернувся до Чiпки:

– А що скажеш? Чи не по дiлу?…

«Сам Бог насилае», – подумав Чiпка, здiймаючи шапку.

– Скажiть, будь ласка, чи ви не знаете, де тут живе секретар Чижик?

У чоловiка аж обидва уси затiпались; таранкувате лице мов ще дужче порябiло.

– Чого тобi до секретаря? – сам себе здержуючи, пита чоловiк. – Секретар таких, як ти, не приймае… А коли чого треба, то й я тобi напишу… Що в тебе за дiло? – приставав вiн до Чiпки.

– Та дiло, бачте, ось яке…

І давай Чiпка викладати свою пригоду.

– Так… еге… треба справки наводити… копii брати… – понуро дивлячись, як великий дока в цьому дiлi, одрубував чоловiк. – Треба прошенiе… еге… так-так… Так i напишемо… А грошi ж у тебе е? – спитав вiн i глянув прямо в вiчi Чiпцi.

– А багато на те треба? – вивiря Чiпка.

– Та рублiв п’ять на перший раз треба… А там – побачимо, що буде: чи можна вести дiло, чи, може, наплювати…

Чiпка стояв i роздумував: чи не бреше вiн? он на йому яка лиха одежинка! Може, хоче видурити грошi… Бач: п’ять рублiв, щоб тiльки дознатися… всi грошi на те тiльки, щоб знати: чи можна вести дiло, чи не можна?… Ото здирство!..

– Ну, так ходiм до хати…

– Нi… – зам’явся Чiпка: – прощавайте!

– Слухай!.. постой!.

Чiпка став.

– Знаеш що? Я тобi за три карбованцi напишу…

– Не хочу, спасибi вам, – та й iде далi.

– Постой! постой! – спиня його чоловiк. – Як ти прозиваешся?

– Варениченко.

– Ти козак чи хто?

– Мiй батько москаль.

– Ага… От, бач, i на бумагу не треба, – на простiй напишу… Хоч? за рубля напишу! Нiхто тобi за рубля не напише, а я напишу…

– Та бог з вами! – одгрiбавсь Чiпка, не рад, що й зачепив таку причепу.

– Ти думаеш, я тебе одурюю?… Нi, ще Василь Порох нiкого не обдурював… Ти чув про Пороха? Через Пороха й секретаревi твоему не раз доставалося!

Чiпка справдi чув про Пороха: пiщани хвалилися, що Порох не раз писав прошенiе, кому треба.

– Ну, отже, тобi за твою неймовiрнiсть, – пристае Порох, узявшись у боки, – щоб ти на другий раз знав Пороха, дурно тобi напишу!

«Чи йти, чи нi?» – подумав Чiпка.

– Слухай, ходiм!

Чiпка повернув за Порохом у двiр.