Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Накиданi в чорновиках (подеколи й переписанi начисто) бiльшi чи меншi повiстувальнi шматки, десятки персонажiв, окреслених зримо чи тiльки штрихами, iх монологи й дiалоги, незчисленнi ситуацii, що снувались у фантазii письменника, працюють на розширення окремих сторiн художнього свiту його прози, вияскравлюють додатковi ii можливостi. «Повчальним, – писав О. Бiлецький, – е цей архiв, майстерня видатного художника, де величезнi полотна оточенi значною кiлькiстю етюдiв, не раз тiльки розпочатих i кинутих, почасти вже доведених до ступеня високоi майстерностi».

Дослiдниками в результатi зiставлення текстiв незавершеноi прози виокремлено абриси кiлькох великих творчих задумiв, таких, як цикл оповiдань «Як ведеться, так i живеться», повiстi «Сколихнув», «[Мiсто Мирне]» (остання назва умовна) та iн.; як лiтературний факт уже давно функцiонуе незавершена повiсть Панаса Мирного «Голодна воля». В усiх цих творах письменник накидуе широку картину сiльського i мiського життя на великому часовому протязi – вiд дореформених рокiв до доби Першоi росiйськоi революцii, вибудовуе розмаiтi сiмейно-родовi генеалогii, створюе цiлу галерею характеристичних типiв iз селянського, мiщанського, купецького, чиновницького середовища.

Втiм, «незавершенiсть» окремих iз цих творiв не варто абсолютизувати, як i ряд загальних аспектiв такого способу письма: стихiйно-творче нарощування текстiв, що характеризуеться багатоварiантною розробкою сюжету, примiрянням рiзних ракурсiв i точок зору на подiю, примноженням художнiх деталей i подробиць, – усе це, позбавлене практично-цiлiсноi остаточностi за мiрками того часу, в якому працював письменник, цiлком може бути зiставлене з явищами, окремi риси якого, в чомусь подiбнi до названих, знаходять смiливiшу творчу легалiзацiю в певнiй частинi повiстувальних структур ХХ ст.

У доробковi Панаса Мирного е кiлька драматичних творiв. Драмi «Лимерiвна» (1883, надр. 1892) притаманний загалом традицiйний сiмейно-побутовий конфлiкт: вдова Лимериха з корисливих мiркувань видае свою дочку замiж за нелюбого iй. П’еса позначена певним iсторичним колоритом (дiя вiднесена в другу половину ХVІІІ ст.).