Хіба ревуть воли, як ясла повні?

З своiм норовом веселим та безжурним, при своiй, хоч уже й пом’ятiй, а ще хорошiй красi, – Явдошка запала йому в око, вразила у серце. Максим почав лабузнитись. Явдоха, помiтивши це та розпитавшись, що Максим мiж москалями не остання спиця в колесi, – давай на його ще дужче налягати. То, дивись, словом укольне, то мовчанням дойме, то приголубить його коло себе, то знову одiпхне його – гулянками з другими.

Максим бiснувався, а проте ще дужче закохувався. Часом вона розжалоблювала його розмовою про свое безталання, про своi недостачi.

Максим нанесе iй на другу нiч того й другого; даруе, жалуе.

Не обiйшлося без того, щоб i вона не задумалась про Максима. Карi його очi заглянули i iй у серце; чорний ус здавався таким хорошим; постать – бравою, дужою; та Максим чоловiк i не без достаткiв, не без копiйчини…

Зiйшлися вони. Прожили рiк, другий; звикли мiж собою, як чоловiк та жiнка. Дiтей не було. Журби й турботи не знали… Тiльки те й робили, що пили та гуляли нишком та тишком, щоб, бува, начальство Максимове не дiзналося.

Тодi саме перегнали iх полк з одного мiста в друге. Пiшов Максим – та й засумував. Зосталась Явдоха – й теж сумувала. Через мiсяць подае iй Максим низенький поклiн, цiлуе ii в «сахарнii уста» та в «бiлоснiжну грудь», посилае грошей, просить, щоб приiхала: коли хоче, то вони й повiнчаються. Тодi вже розлучить iх «мать сира-земля».

Явдоха зiбрала своi манатки, поiхала. Швидко вони й побралися.

Вийшла з Явдохи справжня московка. Не страшнi iй нi походи, нi переходи; завжди моторна, весела, до гулянок удатна.

Щоб недаром жити, немарне тратити час, вона взялась то сим, то тим перепродувати. Накупить рублiв на десять усякого краму та й перепродуе москалям. А часом який-небудь молоденький москалик пiднiме що й чуже, однесе до тiтки Явдохи. Явдоха прийме москалика й подарунок… Правда, iнодi й доставалося iй од Максима за тi подарунки: не раз, не два ходила вона з пiдсиненими очима. Та – байдуже! Москалi це добре знали, а все-таки лабузнились до Явдохи, а Явдоха справляла з ними смiхи та реготи… Московка-московкою: ii поб’ють, а вона i гадки!

Отак прожили вони щось рокiв з десяток.

Максим постарiв; постарiла й Явдоха – краса ii спала, помарнiла, одцвiла… Уже тепер не так i молодi москалики горнулися… Рада не рада, треба було схаменутися. До всього того десять лiт безпутного життя витягли всi грошенята, що Максим наскладав до парування. Треба було надалi подумати… Оханулась Явдоха, а через рiк гойдала невеличку дiвчинку Галю.