Хіба ревуть воли, як ясла повні?

«Бач, бiсовi кацапи! – подумав Максим, – якi в себе городи позаводили, а села бiльше на загороди схожi, нiж на людське житво?! Все, що було на селах найкращого, мабуть, постягали сюди…»

Привели iх до кам’яницi довгоi-довгоi, облупаноi, чорноi. Построiли в лаву перед кам’яницею. А з неi повиходило панства-панства – i в палетах i без палетiв… Ходило те панство помiж iх рядами, обдивлялося…

– Ай да маладец какой! – промовив один до Максима.

– Собi такий удався! – одрубав Максим.

Усi зареготалися. Панок грiзно глянув на Максима – i пiшов далi.

– В казармы! – хтось гукнув спереду.

Повели iх у казарми.

Хати були великi, просторi, тiльки темнi та чорнi; по стiнах цвiла плiснявка; патьоки збiгали додолу. Посеред хат стояли довгi столи у три ряди: то нари для спання. На долiвцi – смiття по боки. У хатi стояв мов чад; смердiло, як з помийницi.

– Тут, видно, чорти жили, а не люди! – промовив Максим, увiйшовши.

Усi сумували, журилися, повкладавшись спати на довгих столах. Од натоми нi рук, нi нiг не чули, а спати довго не спали… Усе iм здавалося, що це вони в тюрмi, в неволi… Що, якби побачили родичi, де вони кочують? Мабуть би, одцуралися навiки… Були такi, що плакали, згадавши про домiвку… Нелегко було й Максимовi; оже вiн не плакав, а насмiхався над усiм… i над кацапами, i над своiми, i над собою.

Ранком вивели iх з казарми на двiр; розставили лавами: вищий з вищим, нижчий з нижчим. Знову iх обдивлялися, розставляли, переставляли, як було треба, наказуючи, щоб не забували, хто бiля кого стоiть. Попорядкувавши, одпустили iх передихнути, бо завтра вже на учення.

Замiсть передишки, некрути одпрохалися в старших москалiв город подивитися. Тi одпустили. Проблукали нашi новобранцi цiлiсiнький день по городу; набродилися й надивилися до утоми, так що, вернувшись, зараз же полягали спати та й поснули, як побитi.

Тiльки що стало на свiт благословитися, затуркотiв барабан. Пiднялась шатанина. Кожен схоплювався з постелi; нашвидку вмивався, натягав одежину й виходив на широке дворище, зараз же за казармою. На «плацу» розставили iх невеличкими купками, приставили до кожноi по старшому, та й давай учити: як ходити, стояти, як руки держати, коли й що казати.