Фрея із Семи Островів

Тiльки коли Джаспер i Хiмскiрк бували разом у бунгало, як це iнодi траплялося, вона вiдчувала напруженiсть становища, але й тут не всякий би мiг це помiтити. Тiльки моi очi могли виявити легку тiнь на ii осяяному обличчi. Якось я не втримався, щоб не висловити iй свого схвалення:

– Клянусь, мiс, ви просто чарiвнi.

Вона зустрiла цi слова зi слабкою посмiшкою.

– Найголовнiше – це втримати Джаспера вiд нерозумного вчинку, – сказала вона, i в спокiйнiй глибинi ii чесних очей, що прямо дивилися на мене, я мiг помiтити справжню тривогу.

 – Ви менi допоможете його стримати правда?

– Звичайно, ми повиннi стримати його, – заявив я, прекрасно розумiючи ii занепокоення. – Адже вiн стае зовсiм божевiльним, коли дратуеться.

– Так! – м’яко погодилася вона: ми з нею завжди жартома лаяли Джаспера. – Але я його трошки приручила. Тепер вiн зовсiм хороший хлопчик.

– І все-таки вiн розчавив би Хiмскiрка, як того чорного таргана, – зауважив я.

– Мабуть! – прошепотiла вона. – А це не годиться, – додала вона поспiшно.

 – Уявiть собi, у якому становищi опинився б бiдний тато. Крiм того, я думаю стати господинею цього славного брига й плавати в цих морях, а не блукати за десять тисяч миль звiдси.

– Чим швидше ви зiйдете на борт, щоб доглядати за шкiпером i за бригом, тим краще, – серйозно сказав я. – Вони обидва потребують вашоi пiдтримки. Не думаю, щоб Джаспер став тверезим доти, доки не вiдвезе вас трохи далi з цього острова. Ви його не бачите, коли вiн пробувае далеко вiд вас, а я бачу.

Вiн постiйно збуджений, i такий його стан майже лякае мене.

Тут вона знову посмiхнулася й знову стала серйозною. Їй, iмовiрно, було неприемно слухати про свою силу, i в неi було усвiдомлення своеi вiдповiдальностi. Несподiвано вона вислизнула вiд мене, бо Хiмскiрк, якого супроводжував старий Нельсон, пiдiйшов до веранди. Ледве його голова опинилася на рiвнi пiдлоги, як неприемнi чорнi очi вже почали метати погляди на всi боки.

– Де ваша дочка, Нельсоне? – запитав вiн таким тоном, наче був необмеженим володарем всесвiту.

Потiм вiн повернувся до мене: – Богиня полетiла, а?

Бухта Нельсона, – так ми ii зазвичай називали, – була в той день заповнена кораблями. Спочатку тут був мiй пароплав, потiм – канонерський човен «Нептун» i нарештi бриг «Бонiто», котрий, як i завжди, стояв на якорi так близько до берега, що, здавалося, досить спритна та вправна людина могла б перекинути шапку з веранди на його сумлiнно вичищений пiском квартердек.