Сім’я Оппенгеймів

Вiн молодий для своiх рокiв, вiн добре зберiгся, вiн любить ii, й вона прихильна до нього. Вiн допомагае iй, вiн добре розбираеться в ii справах, вона ледве уявляе собi, що вона без нього робила б.

Але тепер вона бачить, що вiн по сутi старий сентиментальний еврей. Вона дивиться на Фрiдрiха Вiльгельма Гутветтера, порiвнюе. Густав удесятеро розумнiший, досвiдченiший. Але поет – окатий, у старовинному своему вбраннi, смiшний i зворушливий одночасно, неначе вирiзаний з одного куска. У Густавi ж усе складне, переплутане, розколоте, нашароване: i родина, i наука, i спорт, i потяг до неi, Сибiли, i якась прихована в тайниках незвичайна любов до Анни.

Де ж справжнiй Густав?

А Густав сам був цiлком щасливий. Вiн випив не занадто багато, – вiн нiколи не переступав певну межу, – але досить, щоб вiдчути пiднесення. Шкода, що iншим не видно, як вiн цiлком, до краю щасливий. Радiсть, яку йому дають жiнки, друзi, рiднi, дiм, цю радiсть могли б, по сутi, зрозумiти всi. Радiсть же, яку йому приносять книжки, або робота для поета Гутветтера, або робота над Лессiнгом – може зрозумiти лише дехто.

Але щастя поеднувати в своему життi i те, й iнше – це щасливе почуття могли б зрозумiти хiба тiльки Мюльгейм i Франсуа.

Але хоч вони й не розумiють його щастя, вiн зробить усе, щоб його гостi були якомога щасливiшi, вiн почастуе iх коньяком, подарунком Мюльгейма, коньяком 1882 року – року його народження.

Шлютер принiс пляшку, величезну пляшку, i великi пузатi чарки. Але так просто пити не годилося.

Довiрений Карл Теодор Гiнце додержувався щодо цього певних правил. Соромно було б таку дорогоцiнну рiдину, як цей старий французький коньяк, такий чудово запашний, просто перекинути в горло, без кiлькох вiдповiдних до нагоди слiв. У загальнiй тишi вiн скрипучим командним голосом виголошуе тост. У мальовничих висловах вiн бажае сiм’i й фiрмi Оппенгеймiв на довгi роки такого самого розквiту й благоденства, так би мовити, «просперитi»…

– У якому ми бачимо iх у теперiшнiй момент…

Лише пiсля цього почали пити.

* * *

Сибiла Раух виiхала разом з усiма. За звичаем, сьогоднi теж жартували з ii маленькоi пошарпаноi машини. Коли зникли з очей всi машини, вона повернула назад. Вона обiцяла Густавовi побути з ним удвох ще трохи.

У кiмнатi було накурено. Шлютер i Берта пiшли спати, запрошенi спецiально на цей вечiр служники розiйшлися. Сибiла i Густав вийшли в сад. Було дуже холодно, мiсяць був тьмяний, сосни Груневальда стояли нерухомо й тихо.