Сім’я Оппенгеймів

Шкода тiльки, що ви вже давно цього не зробили. І ще бiльше шкода, що ви не довели цього до кiнця i не залучили до справи Вельса.

– Чому? – спитав Мартiн. Вiн намагався говорити спокiйно. Але i Лiзелотта, i Жак вловили в його голосi нотку досади. – Ви гадаете, що ми не встигнемо? Я цих людцiв знаю. Вельс знахабнiе, як тiльки ми погодимося прийняти його в нашу фiрму. Ви прекрасно знаете, що, вичiкуючи, ми можемо тiльки виграти.

– Може, так, а може й нi, – похитав великою рудою головою Жак Лавендель. – Я не пророк, я нi в якому разi не хочу твердити, що я пророк.

Але чи не надто пiзно люди звичайно одумуються? Нинiшнiй стан може тривати ще пiвроку, ще рiк. Хто може знати, як довго вiн триватиме? Якщо нам не пощастить, вiн може скiнчитися через два мiсяцi.

Вiн раптово пiдвiв голову, подивився маленькими глибокими оченятами на Мартiна, хитро пiдморгнув йому i почав розповiдати сухим тоном.

– Сiмнадцять разiв мiнялася у Кросновицях влада. Сiм разiв були при цьому погроми. Тричi вони виводили Хаiма Лейбельшiтца за мiсто, i тричi вони казали йому: «Ну ось, а тепер ми тебе повiсимо».

Всi казали Хаiмовi: «Май розум, Хаiме, виiжджай з Кросновиць». Вiн не виiздив. І в четвертий раз, коли вони його вивели за мiсто, вони знову його не повiсили. Але вони його розстрiляли.

Жак Лавендель скiнчив, знову схилив голову набiк, низько опустив повiки на синi очi. Мартiн Оппенгейм знав уже цей анекдот i сердився на Жака. Лiзелотта теж чула його якось, але з iнтересом вислухала вдруге. Мартiн витяг пенсне, пильно витер i знову сховав.

– Не можемо ж ми, кiнець кiнцем, кинути йому пiд ноги всi нашi крамницi, – сказав вiн, i карi очi його нiяк не можна було назвати в цю хвилину сонними.

– Звичайно, звичайно, – намагався заспокоiти його Жак Лавендель, – я ж кажу: все, що ви зробили, дуже добре. Мiж iншим, коли ви захочете залучити американський капiтал, я беруся це зробити за тиждень – тишком-нишком. І нiхто вже до вас чiплятися не насмiлиться. І щоб не було нiяких розмов про «кидання пiд ноги», – всмiхнувся вiн.

Ідея перевести меблеву фiрму Оппенгеймiв на iм’я Жака Лавенделя, який свого часу добув собi американське пiдданство, обговорювалася вже не раз. Однак з цiлого ряду мiркувань вона, кiнець кiнцем, була вiдкинута. Дивно, що в даний момент Мартiн чомусь не навiв жодного серйозного доводу проти неi.

– Лавендель не е добрим iм’ям для наших пiдприемств, – роздратовано сказав вiн перше, найнеiстотнiше, що спало на думку.