Сім’я Оппенгеймів

Хто, потрапивши сюди раптом, мiг би подумати, що звiдси тiльки п’ять кiлометрiв до центру берлiнського Вестена? Справдi, доктор Оппенгейм вибрав для свого дому найкращий район Берлiна. Тут вiн мае який тiльки захоче сiльський затишок i в той самий час усi вигоди великого мiста. Небагато рокiв минуло вiдтодi, як вiн збудував i опорядив цей будинок на Макс-Регерштрасе, але вiн почувае, що зрiсся з домом i лiсом, кожна сосна навколо е частиною його самого; вiн, мале озеро i пiскувата дорога там внизу, – на щастя, заборонена для автомобiлiв, – це все частини одного.

Якусь хвилину постояв вiн на балконi, бездумно вдихаючи ранок та любий його серцевi ландшафт. Потiм почало ставати холодно. Радiв, що до ранковоi прогулянки верхи, яку вiн робив щодня, мае ще якусь часинку. Забрався знов у тепло свого лiжка.

Але сон тiкав вiд нього. Цей клятий день народження! Було б далеко розумнiше, якби вiн виiхав на цей час з Берлiна й уник всього цього клопоту.

А коли вiн уже тут, то може принаймнi зробити приемнiсть братовi Мартiну, пiти сьогоднi в контору.

Службовцi, хоч якi б вони там були, будуть ображенi, коли вiн не прийме особисто iхнi побажання щастя. Та ну iх! Надто вже незручно стирчати там i слухати нiяковi поздоровлення цього люду.

Звичайно, справжнiй сеньйор-шеф[1 - Старший власник фiрми.] мусiв би з цим миритися. Сеньйор-шеф. Дурницi! Мартiн далеко бiльше дiлова людина, не кажучи вже про шурина Жака Лавенделя i про довiрених Брiгера та Гiнце. Нi, вiн краще робить, що тримаеться якомога далi вiд справ фiрми.

Густав Оппенгейм шумно позiхнув. Власне, чоловiк у його становищi мiг би, не вважаючи це за клятий обов’язок, бути в день свого п’ятдесятирiччя в кращому настроi. Хiба цi п’ятдесят рокiв не були добрi роки? Ось лежить вiн, власник прегарного, на свiй смак опорядженого дому, солiдного банкового контокоренту, цiнноi долi в пiдприемствi, аматор i поважний знавець книжок, власник золотого спортивного значка. Обидва його брати й сестра ставляться до нього добре, вiн мае друга, на якого може звiритись, численних приемних знайомих, жiнок, скiльки схоче, гiдну любовi подругу.

Густав Оппенгейм досадливо засопiв, рвучко повернувся на другий бiк, рiшуче заплющив очi; його велика м’ясиста мужня голова нерухомо лежала на подушцi. Але хоч як нетерпляче вирiшив заснути, та не помоглося – заснути не мiг.