Кобзар. Вибрані твори

»

Пiшов Гонта похилившись;

Іде, спотикнеться.

Пожар свiтить; Гонта гляне,

Гляне – усмiхнеться.

Страшно, страшно усмiхався,

На степ оглядався.

Утер очi… тiлько мрiе

В диму, та й сховався.

Гамалiя

«Ой нема, нема нi вiтру, нi хвилi

Із нашоi Украiни!

Чи там раду радять, як на турка стати,

Не чуемо на чужинi.

Ой повiй, повiй, вiтре, через море

Та з Великого Лугу,

Суши нашi сльози, заглуши кайдани,

Розвiй нашу тугу.

Ой заграй, заграй, синесеньке море,

Та пiд тими байдаками,

Що пливуть козаки, тiлько мрiють шапки,

Та на сей бiк за нами.

Ой Боже наш, Боже, хоч i не за нами,

Неси Ти iх з Украiни.

Почуемо славу, козацькую славу,

Почуемо та й загинем».

Отак у Скутарi козаки спiвали,

Спiвали, сердеги, а сльози лились,

Лилися козацькi, тугу домовляли.

Босфор аж затрясся, бо зроду не чув

Козацького плачу, застогнав широкий

І шкурою, сiрий бугай, стрепенув,

І хвилю, ревучи, далеко-далеко

У синее море на ребрах послав.

І море ревнуло Босфорову мову,

У Лиман погнало, а Лиман Днiпровi

Тую журбу-мову на хвилi подав.

Зареготався дiд наш дужий,

Аж пiна з уса потекла.

«Чи спиш, чи чуеш, брате Луже?

Хортице-сестро?»

Загула

Хортиця з Лугом: «Чую, чую!»

І Днiпр укрили байдаки,

І заспiвали козаки:

«У туркенi, по тiм боцi,

Хата на помостi.

Гай, гай! Море, грай,

Реви, скелi ламай!

Поiдемо в гостi.

У туркенi у кишенi

Таляри, дукати.

Не кишенi трусить,

Їдем рiзать, палить,

Братiв визволяти.

У туркенi яничари

І баша на лавi.

Гой-ги, вороги!

Ми не маем ваги!

Наша воля й слава!»

Пливуть собi, спiваючи,

Море вiтер чуе.

Попереду Гамалiя

Байдаком керуе.

Гамалiю, серце млiе:

Сказилося море,

Не злякае! І сховались

За хвилi – за гори.

Дрiмае в харемi – в раю Вiзантiя.

І Скутар дрiмае; Босфор клекотить,

Неначе скажений; то стогне, то вие:

Йому Вiзантiю хочеться збудить.

«Не буди, Босфоре: буде тобi горе;

Твоi бiлi ребра пiском занесу,

У мул поховаю! – реве сине море. —

Хiба ти не знаеш, яких я несу

Гостей до султана?»

Так море спиняло

(Любило завзятих чубатих слав’ян).

Босфор схаменувся. Туркеня дрiмала.

Дрiмав у харемi ледачий султан.

Тiлько у Скутарi, в склепу, не дрiмають

Козаки-сердеги. Чого вони ждуть?

По-своему Бога в кайданах благають,

А хвилi на той бiк iдуть та ревуть.