Круговерть

А потiм додав:

– Гелен, чи ти мене пам’ятаеш? Гадаю, я побачив це у твоiх очах. Чи можеш ти забути минуле й згадати кохання, яке тривало двадцять рокiв? Я дуже тебе образив, тому боявся повернутися… але моi почуття перемогли мiй страх. Чи зможеш ти пробачити менi?

Гелен пiднялася. Таемничий незнайомець тримав ii руку чiпкими пальцями, що тремтiли.

Так вони стояли, i я шкодую, що в театрi не було такоi сцени й не зображували такi емоцii.

Бо вона стояла з розбитим серцем.

Свiжа, незабутня, незаймана любов до ii нареченого ще не вивiтрилася з ii душi.

Заповiтна, свята, шанована пам’ять про ii колишнього судженого заповнила половину душi жiнки. Вона прагнула цього чистого почуття. Честь, вiра та солодкий, тривалий роман прив’язали ii до нього. Але iнша половина ii серця та душi була наповнена чимось iншим – пiзнiшим, повнiшим, ближчим почуттям. І так старе воювало проти нового.

Поки вона вагалася, з горiшньоi кiмнати полилася м’яка та болюча мелодiя скрипки.

Музика зачаровуе найшляхетнiших. Яго казав, що швидше «почепить на рукав те серце, щоб його клювали галки», нiж вiдкриеться комусь[58 - «Отелло», дiя 1, ява 1 (переклад І. Стешенка)]. Але той, хто носить у серцi нiжнiсть, всотуе ii вухами.

І ця музика, i виконавець вабили жiнку, але честь i старе кохання стримували ii.

– Даруй менi, – благав чоловiк.

– Двадцять рокiв – довгий час, щоб залишитися з тим, кого кохаеш, – зауважила молодиця, неначе натякаючи на чистилище.

– Звiдки я мiг знати? – не вгавав вiн. – Я нiчого не приховуватиму вiд тебе. Тiеi ночi, коли вiн вiдiйшов, я пiшов за ним. Я оскаженiв вiд ревнощiв. На темнiй вулицi я його вдарив. Вiн не пiднявся. Я його оглянув. Головою вдарився об брукiвку. Я не мав намiру його вбивати. Я просто шаленiв вiд кохання та ревнощiв. Я сховався неподалiк i побачив, як «швидка допомога» забрала його.

І хоч ти вийшла за нього замiж, Гелен…

– Хто ви такий? – заволала жiнка з широко виряченими очима, вихоплюючи свою руку.

– Ти не пам’ятаеш мене, Гелен, того, хто завжди кохав тебе найдужче? Я Джон Деланi. Якщо ти можеш менi пробачити…

Але вона вже бiгла, пiдстрибувала, спотикалася, поспiшала, злiтала вгору сходами до музики й того, хто ii забув, але знав, що вона едина для нього в кожному з двох своiх життiв.