Круговерть

– Майже три тузини, – весело вiдповiла юнка. – Заробила майже чотири долари. Я вдосконалююся, пане Кенвiц. Навiть не знаю, що робити з такими грошима.

Їi яскравi м’якi очi зиркнули на Дена. Маленька рожева ямка з’явилася на ii круглiй i блiдiй щоцi.

Кенвiц зареготав, немов пекельний ворон.

– Панно Бойн, – сказав вiн, – дозвольте менi репрезентувати пана Кiнсолвiнга, сина чоловiка, котрий п’ять рокiв тому пiдняв цiну на хлiб. Вiн хотiв би щось зробити, щоб допомогти тим, хто постраждав вiд цього вчинку.

Усмiшка покинула обличчя молодоi жiнки.

Двое чоловiкiв пiшли по Верiк-стрит. Кенвiц, дозволяючи всьому своему песимiзму, злостi та ненавистi до спрута вибратися назовнi, насмiхався над фiнансовим становищем свого приятеля цiлим потоком гострих слiв. Ден, здавалося, прислухався, а потiм обернувся до Кенвiца та гаряче потиснув йому руку.

– Я твiй боржник, друже Кен, – сказав вiн у задумi, – тисячу разiв боржник.

– Mein Gott![55 - Mein Gott (нiм.) – мiй Боже.] Ти з глузду з’iхав! – вигукнув годинникар, уперше за останнi роки впустивши окуляри.

За два мiсяцi Кенвiц увiйшов до великоi пекарнi на нижньому Бродвеi з парою окулярiв у золотiй оправi, якi вiн полагодив для господаря.

Якась жiнка вичитувала клерку, коли Кенвiц зайшов досередини.

– Цi буханцi по десять центiв, – наполягав клерк.

– Я завжди беру iх по вiсiм центiв у центрi, – заперечила ледi.

Голос був знайомий. Годинникар прислухався.

– Пане Кенвiц! – сердечно заволала жiнка. – Як ся маете?

Кенвiц намагався зосередити свое соцiалiстичне й економiчне розумiння на ii хутряному боа та бричцi, що чекала на вулицi.

– Але як, панно Бойн? – здивувався вiн.

– Панi Кiнсолвiнг, – виправила вона. – Ден i я побралися мiсяць тому.

Дещо гiдне iнсценiзацii

Я мав знайомого газетного репортера, який десь вициганив кiлька безкоштовних квиткiв, так я змiг пару днiв тому переглянути один водевiль у провiнцiйному театрi.

Одним iз номерiв там було соло на вiолончелi, яке виконував пристойний на вигляд чоловiк, котрому було трохи за сорок, iз дуже густою сивою чуприною. Не вiдчуваючи потягу до музики, я дозволив системi випадкових звукiв пролетiти повз моi вуха, доки розглядав виконавця.

– Мiсяць чи два тому сталася одна iсторiя з цим хлопцем, – повiдомив репортер.