Унія

– Чим це гiрше вiд звичаiв Корнелiiв або ж Юлiiв, якi навколо шлюбного ложа розставляли маски консулiв i трибунiв?

– Дiдух i лари? – розсмiявся сенатор. – У тебе, Яноше, неабиякий талант до екстраполяцiй. Я б хотiв, аби козацтво виводило з числа свого Юлiiв, а не персон на штиб Марка Дурного.

– Вiн знаменитий чимось недобрим?

– Історiя трапилася за часiв Наливайка i Лободи. Тодi в одному селi, десь мiж Гострополем та Константи-новим, жменька кварцяних напали на пiвтисячi козакiв, що йшли до Наливайка. Тi козаки обрали Марка отаманом.

Хлопцi намерзлися у походi, знайшли в орендаря горiлку й так гульнули, що всi до одного позасинали. Ну й дали себе спалити живцем. Запорожцям з того часу оковита в походах заборонена.

– Такi випадки у вiйськовiй iсторii трапляються, – кивнув Леваi. – Що, в цiлому, не закреслюе героiчних справ.

– Якщо казати про цiле, то в цiлому Корсунь мало подiбний до Рима. Хоча геройства в минулому не менше, анiж у Тацита. Вмiемо спалахувати, не вмiемо накопичувати. В цих степах слава надто туго переходить у знатнiсть.

– Знатнiсть е однiею з найпримхливiших визначеностей свiту сього, – трансiльванець струсив з мантii мокрий снiг. – Здаеться у Салюстiя згадано, що юного Суллу дiти римських шляхтичiв визнали своiм ватагом лише завдяки знатностi його матерi. Батькового маестату забракло, хоча той був патрiцiем, а один з його предкiв – консулом.

– Це не в Салюстiя, а в Плутарха, – зауважив сенатор. – Я також багато думав про такi речi. А ще цi розмови з писарем.

Якщо насправдi все впираеться в знатнiсть, то майбутне за князем Яремою. Один з його предкiв, Байда, колись був, так би мовити, архигетьманом Дикого Поля. За знатнiстю, як не крути, з Яремою нiхто в цих степах не зрiвняеться. А в теперiшньому становищi опертися можна лише на знатнiсть.

Вiн подумав й додав:

– А ще на золото.

– Послухаемо, що буде de tripode dictum[73 - De tripode dictum – сказано з тринiжника (лат.).].

– Ти сподiваешся десь тут знайти пiфiю на тринiжнику?

– Валендула казав про оракула, я йому вiрю.

Ти також чув його слова. Вiн був при ясному розумi i мав записи.

– Чув, проте маю деякi сумнiви.

– Якби твоi сумнiви не висiли в повiтрi, а стояли на фундаментi з аргументiв, тебе б тут не було.

– Мене б тут не було, якби я мав вiдповiдi на своi питання, – Немирич знаком покликав провiдника.

Той з’iхав з горба, наблизився. Пес прибiг слiдом, уважний i насторожений.

– Як довго нам iхати? – запитав сенатор.