Унія

] котрих монахи записували на цидули й таемно розсилали потребуючим розумникам. У цидулах розписанi були видiння палючих зiрок та архангельських вiйськ, що прибудуть з небес покарати латинникiв та пiднести на трони сповiдникiв грецькоi вiри.

На тверде переконання Виговського, освiченi магнати, такi як Немирич, мали б не вникати у марення ви-жилих iз глузду дiдiв, а щоденно дбати про зменшення лютоi ненавистi мiж католиками та православними. Чорною хвилею пiднеслася вона перед повстанням Павлюка й от вже два роки ставала все вищою та чорнiшою.

«А скiльки сподiвань було сiм рокiв тому, коли Володислав зiйшов на престол, – згадав Виговський. – Як ми радiли вiдновленню привiлеiв нашоi вiри, якими дифiрамбами вiтали сходження на кафедру Могили. Й де тепер тi сподiвання?»

З цими думками в’iхав вiн до цитадельноi брами, пройшов крiзь натовп княжих клiентiв та благородних жебракiв. Знайомими переходами попрямував до княжого палацу, показав охоронi записку i зiйшов на Шпитальну вежу.

Немирич чекав на нього у самому центрi круглого примiщення. З нього можна було писати картину з козаком Мамаем – голена голова, вуса, шитий золотом буфль та широко розкинутi поли дорогоцiнного каптана. Новий кальян, менший i прикрашений iндiйськими лалами, обмацував склепiння цiвкою диму.

– Я чув, що у мiстi татьба приключилася, – мовив сенатор, лише Виговський переступив порiг.

– Коли благороднi з’iжджаються на свято, то й гультяi до того пiдтягуються.

– А можна й iнакше сказати: благороднi пiдтягують гультяiв.

Виговський вирiшив за краще змовчати.

Пiсля недовгоi паузи Немирич повiдомив:

– Кажуть менi, що ти хочеш збойцiв[37 - Збойцi – убивцi.] на Запорiжжя вивезти.

Виговський зауважив, що сенатор звертаеться до нього на «ти» й не додае «пан».

– Моiх одновiрцiв, що потрапили у халепу, – виправив вiн, додавши голосу належноi твердостi. – Й не на Запорiжжя, прошу пана, а в землi Киiвського воеводства.

– Але ж ти не кажеш, що вони не збойцi.

– Той, кого вбили, сам був винним. Увiрвався з ватагою до шляхетного дому, зчинив скандал, звинуватив православного лицаря в ересi та намагався убити його та господиню дому. Мiй одновiрець оборонявся, а iнший рятував господиню.

– Темна iсторiя, – Немирич повернувся до кальяну.

– Може запросите сiсти?

– Сiдай, – погодився сенатор.