На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Унія» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Современная зарубежная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Унія

Автор
Дата выхода
23 октября 2019
🔍 Загляните за кулисы "Унія" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Унія" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Володимир Єшкілєв) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
«Нова сила бродила й пінилася, немов молоде вино, народжувала несамовиті надії та авантажні проекти. В місцях темних і секретних нова сила зустрічала стару – сиву і дику, настояну на хмільних медах та відьмацьких варивах. Змішуючись, ці дві сили утворювали купаж, сповнений енергії, руху, радісної люті та підприємливого божевілля», – Володимир Єшкілєв про Україну середини XVII століття в історичному романі «Унія», першому з трилогії «Прокляті гетьмани».
Роман оповідає про Івана Остаповича Виговського та зраджені надії спадкової української шляхти, яка сподівалася на достойне місце України-Русі в наймодернішій з тогочасних держав – Речі Посполитій, про роль православної церкви у тих подіях, про катастрофу, що спіткала Гетьманську державу після переможної Конотопської битви. Як і в попередніх романах Єшкілєва, художню реконструкцію доповнює ретельно вивірена «внутрішня енциклопедія» твору, де зібрані маловідомі, а іноді й замовчувані відомості про Гетьманську добу та дотичні до неї події.
📚 Читайте "Унія" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Унія", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Як би там не було, той зробив Могилу екзархом Константинопольського престолу, – нагадав Конецпольський i зробив перший хiд. – І пiсля того сiльськi попи вiдразу припинили проти нього iнтригувати.
– Вони здатнi припинити iнтриги? – розсмiявся Любомирський й теж пересунув фiгуру на дошцi. – Тодi вони святiшi за наших езуiтiв. Цi ж нiколи не припиняють, правда ж, отче Цербере?
Молодий ксьондз виринув iз тiнi, обережно наблизився до столу й посмiхнувся Любомирському.
– Уклiнно перепрошую, ваша свiтлiсть, мене кличуть Цибером, – мовив вiн неголосно, проте виразно.
– Яка, до дупи, рiзниця, – Любомирський гмикнув. – Всi ви нишпорки та iнтригани.
– Ми служимо Богу.
– Пiдмощуете везглов’я слiв пiд лiктi душ[24 - Іронiчний вираз XVII ст. щодо езуiтських методiв впливу. Везглов’я – подушки.].
– Припинiть, – нахмурився ясновельможний. – У пана Єжи може скластися враження, що в цьому домi тiльки те й роблять, що висмiюють духовенство.
– Хiба кальвiнiстам таке не подобаеться? – не вгавав Любомирський.
– Менi не подобаеться, – озвався сенатор.
– Менi також, – пiдтримав його Радзивiлл.
– Ну вибачте, панове, – посмiхнувся молодий вельможа. – Я думав, що перебування у розумних краiнах вивiльнюе. Помилився.
– Ти про що? – Радзивiлл встромив погляд у перенiсся Любомирського.
– Не про вас.
– А я раптом подумав, що про мене.
– Хiба я не вибачився?
– Це було сказано пiсля вибачення.
– Менi ще раз вибачитися?
– Спробуй.
– Годi вам, – втрутився князь-гетьман.
– Свояцтво не дае права на втрату вiдчуття мiсця, – наголосив Радзивiлл. Немирич здивувався несподiваному залiзу у хрипкуватому голосi канцлера.
– Менi вказують мiсце? – звернувся до гетьмана Любомирський; й не отримавши вiдповiдi, повторив запитання:
– Менi при чужому вказують мiсце?
– Вказують тим, хто його забувае, – замiсть Конецпольського вiдповiв Радзивiлл.
– Менi здаеться, що не я один забуваю, – пальцi Любомирського нервово перебирали дорогоцiннi ланцюжки, що звисали майже до баски.
– Ми не в Московii, щоб мiрятися мiсцями предкiв, – зауважив канцлер.
– Не я першiй почав про мiсця. А тепер виходить, що вам про таке говорити невигiдно. Хто б сумнiвався.
– Олександре, тобi краще звiдси пiти, – мовив ясновельможний, кинув на дошку фiгуру, яку все ще тримав у руцi й вiдкинувся на бильце.











