Унія

Європейський Новий час мiг, напевне, стартувати пiзнiше i спокiйнiше, але далекий вулкан не залишив Старому свiту вибору. Рух у напрямi модерну став единою альтернативою голодних столiть.

Континентальне господарство зазнало радикальних змiн. Цiннiсть хлiбородних земель та полiтична вага iхнiх володарiв зростали так само впевнено та швидко, як i цiни на зерно – головний життевий ресурс тодiшнього людства.

Багатолюдна Європа готова була платити за нього золотом. Дзвiнкою монетою, яку карбували з американських та азiйських скарбiв, привезених iспанськими галеонами та португальськими галерами.

Магнатськi роди негайно прискорили колонiзацiю чорноземного поясу Украiни, приводячи в рух неозорi й споконвiку незайманi простори на схiд вiд Пiвденного Бугу та пiвденнiше Десни.

Фронтирна лiнiя пересунулася в глибини Дикого Поля, наповнюючи серця степовикiв жорстокими передчуттями, а козацтво опинилося в тисках мiж рубiжними фортецями Речi Посполитоi i кримською ордою, що жила пiд рукою Високоi Порти.

За лiченi десятилiття на цiлинних землях виникли неоголошенi, проте фантастично багатi, держави. Їхнi правителi дозволяли собi на рiвних сперечатися з монархами i синклiтами. Щойно прокладеними дорогами на щойно цивiлiзованi територii потягнулися фiнансово-торгiвельнi корпорацii, що вели свою iсторiю вiд часiв Хазарii та Вiзантii; до Уманi, Полтави i Лубен потекли, набираючи повноти, золотi струмки. А назустрiч iм неквапно рушили десятки тисяч чумацьких маж, вантажених вiдбiрним зерном. Народжувалася нова сила, здатна зруйнувати свiтовий порядок.

І далеко не всi радiли ii народженню.

Нова сила перемiщувала сотнi тисяч людей, перетворювала хутори на села, а села на мiста. А ще вона бродила й пiнилася, немов молоде вино, линула до моря великими рiками Скифii, народжувала несамовитi надii та авантажнi проекти. В мiсцях темних та замовчуваних нова сила зустрiчала стару – сиву i дику, настояну на хмiльних медах та вiдьмацьких варивах. Змiшуючись, цi двi утворювали купаж, сповнений енергii, руху, радiсноi лютi та пiдприемливого божевiлля.

Хиткi форми виникали, руйнувалися i виникали знов, нiзвiдки з’являлися ватажки повстань i героi оборонних пригод. Нищiвнi iдеi та штурмовi бажання охоплювали натовпи, а говiрки i мови не встигали за потребами називання.

Хвилi вiд цього виру розходилися далеко. Й навiть в тi землi, куди, здавалося, цивiлiзацiя вже стала пiдкованим чоботом, шаленство свiжого свiту приносило дикi настроi та змiшання форм.