Америка

Великi кораблi перетинали один одному шлях i скорялися пiд ударами хвиль у мiру своеi ваги. Коли приплющити очi, здавалося, наче кораблi хитаються пiд тягарем свого вантажу. На iхнiх щоглах майорiли вузькi, але довгi прапори: вiд руху вони, щоправда, розгортались, але час вiд часу й обвисали. З вiйськових кораблiв, мабуть, просалютували, цiвки одного з них, а пропливав вiн не надто далеко, – виблискуючи боками сталевоi обшивки, лагiдно погойдувалися на тлi певноi, але не надто рiвноi плавби. В око впадало, як малi кораблики й човни, принаймнi вiд дверей, ген-ген звиваються помiж великих кораблiв цiлими табунцями.

За одним круглим столом сидiло трое панiв; один iз них був корабельний офiцер у синьому морському строi, два iншi, службiсти портовоi управи, були вбранi в чорнi американськi мундири. На столi лежали чималi стоси всiляких паперiв, якi спочатку з пером у руцi оглядав офiцер, щоб потiм передати тим двом iншим, якi то перечитували iх, то щось собi виписували, то стромляли в своi течки, якщо один iз них, майже безупинно тихенько клацаючи зубами, не диктував своему колезi щось у протокол.

Бiля вiкна, спиною до дверей, за письмовим столом сидiв низький на зрiст чоловiк, який орудував великими фолiантами, що стояли перед ним один попри один на мiцнiй книжковiй полицi на рiвнi його голови. Побiч нього стояла вiдкрита, принаймнi так здавалося на перше око, порожня каса.

Перед другим вiкном було порожньо, i з нього розгортався найкращий вигляд. Утiм, бiля третього вiкна стихенька розмовляло двiйко панiв. Один iз них, одягнений i собi в морський мундир, спирався на пiдвiконня, граючись рукiв’ям шпаги. Той, з ким вiн балакав, стояв, обернувшись до вiкна i, похитуючись, то вiдкривав, то закривав час вiд часу для погляду частину орденiв на грудях iншого. Вiн був у цивiльному й мав тоненький бамбуковий цiпок, який, через те, що вiн стояв руки в боки, стирчав наче шпага.

Щоб усе роздивитися, часу в Карла було небагато, бо невдовзi до них приступив служка i поглядом запитав шмаровоза, так нiби той був сторонньою людиною, чого вiн хоче. Шмаровоз вiдповiв так само тихо, як його й запитали, що хоче перебалакати з головним касиром. Своею чергою, рухом руки служник вiдхилив це бажання, втiм, навшпиньки пiшов, великим колом обходячи круглий стiл, до пана з фолiантами.