Америка

Бо ж уся справа була тiльки в браковi цього вiдкритого спiлкування, що сьогоднi вiн був трохи неуважний до дядька чи, краще сказати, непоступливий. А якщо вже йому доведеться залишитися тут на нiч, – на жаль, на це заповiдалося, попри те, що його тут покинули стояти коло вiкна i розважатися, як сам умiе, – можливо, цi нещасливi вiдвiдини стануть поворотним пунктом на краще в iхнiх стосунках iз дядьком, та, може, й сам дядько сьогоднi ввечерi в спальнi мае подiбнi думки.

Трохи втiшений, вiн обернувся. Перед ним стояла Клара:

– Невже вам у нас анiтрохи не подобаеться? Невже ви не можете почуватися хоч трохи як вдома? Ходiмо, я зроблю останню спробу.

Вона повела його навскоси крiзь залу до дверей. За одним iз бiчних столiв сидiли обое панове з якимись ледь шумкими, налитими у високi склянки напоями, невiдомими Карловi, що iх вiн i сам не вiдмовився би скуштувати. Пан Грiн виставив один лiкоть на стiл, а лице якомога бiльше наблизив до пана Поллундера; якби хтось не знав пана Поллундера, цiлком можна було би подумати, що тут замишляють якийсь злочин, а не обговорюють справи.

В той час як пан Поллун-дер приязним поглядом проводив Карла до дверей, пан Грiн, хоча люди зазвичай навiть мимохiть дивляться туди, куди й спiврозмовник, навiть не думав роззирнутися за Карлом, якому здалося, що в цiй поведiнцi вiн бачить вираз певного Грiнового переконання; кожен, Карл для себе, а Грiн для себе, тут мусив намагатися давати собi раду власним здiбностям, необхiдний товариський зв’язок iз часом i сам встановиться внаслiдок перемоги чи знищення одного з них.

«Якщо вiн мае на увазi це, – сказав собi Карл, – то вiн просто дурень. Я справдi нiчого вiд нього не хочу, тож хай i вiн дасть менi спокiй».

Тiльки-но вiн вийшов у коридор, як йому тут-таки спало на думку, що вiн, либонь, нечемно повiвся, бо Кларi довелося мало не виволiкти його, що втупився у Грiна, з кiмнати. Тим слухнянiше йшов вiн за нею тепер. На шляху крiзь коридори вiн спершу не повiрив власним очам, коли через кожнi двадцять крокiв побачив безлiч лiврованих лакеiв зi свiчниками, що iх товстий стовбур кожен мiцно стискав обiруч.

– Новий електричний дрiт наразi доведено лише до iдальнi, – пояснила Клара. – Ми лишень недавно купили цей дiм i вирiшили повнiстю його перебудувати, наскiльки взагалi можна перебудувати старий дiм такоi химерноi побудови.

– То, виявляеться, навiть в Америцi вже е старi будинки, – сказав Карл.

– Ну, звичайно, – засмiялася Клара i потягла його далi.