Америка

– Якщо мешкати недалеко за Нью-Йорком, це нiчого не дае, тут не сховаешся вiд небажаних гостей. Ми конче мусимо переселитися ще далi. Хай навiть менi доведеться пiвночi добиратися додому.

Вони зупинилися на парадних сходах.

– Але ж пан Грiн уже давно в нас не бував, – сказала Клара, що, вочевидь, цiлком подiляла батькову думку, просто хотiла трохи його заспокоiти.

– Але чому вiн приiздить саме сьогоднi увечерi? – спитав пан Поллундер, i гнiвна промова вже ладна була скотитися з його товстоi нижньоi губи, що звисала важким кавалком м’яса, а тому й напрочуд легко урухомлювалася.

– От власне! – вигукнула Клара.

– Може, вiн незабаром пiде, – докинув Карл i сам здивувався, в якiй згодi перебувае з цими ще вчора цiлком незнайомими людьми.

– О, нi, – сказала Клара, – вiн мае якусь важливу справу до тата, i ii обговорення, ймовiрно, потривае довго, бо вiн уже жартома погрозив менi, що якщо я хочу бути ввiчливою господинею, то муситиму слухати до рання.

– Цього ще бракувало. Таж вiн залишиться на нiч, – зойкнув Поллундер, наче пiдтвердивши цим своi найгiршi побоювання. – Менi справдi хочеться, – сказав вiн, розпогоджуючись вiд новоi думки, – менi справдi хочеться знову посадити вас, пане Росман, в авто й вiдвезти назад до дядька. Сьогоднiшнiй вечiр уже вiд початку перебитий, а хто знае, коли найближчим часом ваш дядько знову зволить вас нам вiдступити. Але якщо я вже сьогоднi завезу вас назад, тодi вiн не зможе найближчим часом вас не вiдпустити.

І вiн уже вхопив Карла за руку, щоби здiйснити свiй план. Однак Карл не зрушив iз мiсця, та й Клара попросила залишити його, бо ж принаймнi iй iз Карлом жодною мiрою не зможуть перешкодити, врештi-решт, i Поллундер помiтив, що навiть його власне рiшення не таке вже й тверде. До того ж – i це, мабуть, було вирiшальним – iз найвищого сходового майданчика вже зненацька почулося, як пан Грiн гукае в сад:

– Та де ж ви запропастилися?

– Ходiть, – сказав Поллундер, ступаючи на сходи.

«Їi червонi уста», – сказав собi Карл i подумав про губи пана Поллундера i про те, як гарно вони вiдтворилися в доньцi.

– Пiсля вечерi, – так сказала вона, – ми, якщо лише ви не заперечуете, вiдразу пiдемо до моеi кiмнати, аби принаймнi позбутися цього пана Грiна, якщо вже тато змушений ним займатися.