Америка

– Чому ти все терпиш?

Паровичник тiльки насупився, нiби пiдбирав слова для того, що мае сказати. Дивився вiн на Карлову й на свою руку.

– З тобою повелися так несправедливо, як нi з ким на суднi, я це напевне знаю. – Карл сплiв своi пальцi з паро-вичниковими, i той озирнувся довкола блискучими очима, нiби йому випала велика втiха, яку йому нiхто не може при-винити.

– Тобi треба захищатися, сказати, так це чи нi, iнакше люди не матимуть нiякого уявлення про правду. Обiцяй, що послухаешся мене, бо сам я, мабуть, з багатьох причин зовсiм не зможу бiльше тобi допомогти.

І Карл заплакав, цiлуючи паровичниковi руку, пiднiс ii, велику, майже неживу, до свого обличчя й притиснув до щоки, нiби коштовнiсть, вiд якоi доводилося вiдмовлятися. Вiдразу ж бiля нього опинився дядько-сенатор i силомiць вiдтягнув його геть.

– Паровичник, видно, приворожив тебе, – кинув вiн, проникливо дивлячись поверх Карловоi голови на капiтана. – Ти почувався самотнiм, аж раптом з’явився паровичник, тепер ти вдячний йому, це заслуговуе всiлякоi похвали.

Але вже не заходь задля мене надто далеко i вчись розумiти свое становище.

У коридорi знявся галас, чути було окремi вигуки i, здавалося, хтось навiть грубо грюкнув у дверi. До канцелярii зайшов якийсь матрос, трохи здичавiлий, пiдперезаний жiночим фартухом.

– Там люди, – сказав вiн, рухаючи лiктями, нiби й досi пробивався крiзь юрбу. Врештi вiн отямився i хотiв був вiддати честь капiтановi, коли помiтив, що на ньому фартух. Вiн зiрвав його, шпурнув додолу й вигукнув: – Це просто свинство! Нап’яли на мене фартуха!

Але тодi вiн клацнув каблуками й вiддав капiтановi честь.

Дехто спробував посмiхнутися, на що капiтан суворо зауважив:

– Оце я зву добрим гумором. Хто там, у коридорi?

– То моi свiдки, – озвався Шубаль, виступаючи наперед. – Уклiнно прошу вас пробачити iм непристойну поведiнку. Коли позаду залишаеться морська подорож, люди часом поводяться як навiженi.

– Зараз же кличте iх сюди! – наказав капiтан i, повернувшись до сенатора, мовив люб’язно, але швидко: – Чи не будете ви, шановний пане сенаторе, такi ласкавi, що пiдете тепер iз своiм небожем за цим матросом, який посадить вас у човен? Менi й не описати достоту, якою радiстю i якою честю було для мене особисте знайомство з вами, пане сенаторе.

Хотiв би лишень, щоб менi хутко випала нагода продовжити, пане сенаторе, нашу перервану розмову про стан американського флоту i щоб нас знову, можливо, перервали у такий приемний спосiб, як сьогоднi.