Америка

Окрiм того, Карл хитро змовчав, що познайомився з паровичником зовсiм недавно. Взагалi ж Карл говорив би ще краще, якби його не збентежило червоне обличчя чоловiка, що тримав бамбуковий цiпок, – його вiн уперше побачив з свого теперiшнього мiсця.

– Це все правда слово в слово, – мовив паровичник, перш нiж його встигли спитати про щось, навiть узагалi перш анiж хто-небудь на нього глянув. Цей надмiрний поспiх став би великою помилкою, якби чоловiк з орденами, який був – Карл тепер збагнув це – самим капiтаном, не поклав, очевидно, вислухати паровичника.

Вiн простягнув руку i твердим голосом покликав паровичника.

– Ходiть-но сюди! – мовив вiн, наче молотом ударив. Тепер усе залежало вiд поведiнки паровичника, бо щодо справедливостi його справи Карл не мав жадного сумнiву.

На щастя, принагiдно з’ясувалося, що свiта парович-ник-таки повидав. На диво спокiйно вiн вийняв одним рухом iз своеi валiзки жмут паперiв, а також записника, пiдiйшов, нiби це була звичайна рiч, до капiтана, анiтрохи не звертаючи уваги на старшого касира, i розклав на пiдвiконнi своi докази.

Старшому касировi нiчого iншого не лишалось, як втрутитись.

– Цей чоловiк знаний ябедник i бiльше сидить у касi, анiж у машинному вiддiлi, – заходився пояснювати вiн. – А Шубаля, цього спокiйного чолов’ягу, вiн довiв до цiлковитого розпачу. Послухайте! – звернувся вiн до паровичника. – Далебi, ви перебираете через край зi своiм нахабством. Ви стали надмiру настирливий. Скiльки разiв вас уже витурювали з каси пiд час виплати, чого ви з вашими, зовсiм i незаперечно необгрунтованими домаганнями заслуговуете! А скiльки разiв ви бiгали звiдти до головноi каси! Скiльки разiв вам по-доброму казали, що Шубаль – ваш безпосереднiй начальник i вам, як пiдлеглому, треба з ним домовлятись.

А тепер ви приходите ще й сюди, коли тут пан капiтан, i не соромитесь надокучати навiть йому, ба ще й маете смiливiсть приводити сюди цього хлопчиська, якого я взагалi вперше бачу на суднi, навчивши його виголошувати вашi безсоромнi звинувачення.

Карл насилу стримався, щоб не пiдскочити до нього. Але тут як уродився капiтан.

– І все-таки давайте вислухаймо цього чоловiка, – мовив вiн. – Бо Шубаль уже й так менi здаеться надто незалежним з якогось часу – не те, щоб я хотiв щось сказати на вашу користь.

Останнi слова стосувались паровичника, та було й зрозумiло, що капiтан не мiг вiдразу за нього заступитися, проте все, здавалось, iшло до ладу.