Санькя

– Ре-во-лю-цi-я! – лунало вже на гранi iстерики, i шеренга тупотiла в лад кросiвками й розбитими берцями.

Над шеренгою спалахнуло кiлька фаерiв.

Сашко вже тримав у руках огорожу й тягнув ii на себе. З iншого боку в огорожу вчепилися ошалiлi мiлiцiонери.

Із-за iхнiх спин розмахував кийком офiцер, намагаючись поцiлити Сашковi по головi. Сашко ухилявся, то вiдпускаючи огорожу, то знову боязко хапаючись за неi, немов за гаряче залiзо.

Офiцер перехопив кийок в iншу руку й, приловчившись, збоку влiпив удар Венi, на щоцi його миттево з’явився розпухлий червоний рубець.

– Древко! – обернувшись назад, бiснувато посмiхаючись, крикнув Веня. – Древко сюди!

Йому передали прапор. Веня ривком зiрвав матерiю й одразу ж, могутньо замахнувшись древком, обрушив його на офiцера. Той якраз iз захватом тикав гнучким кийком комусь в обличчя й не побачив удару.

Кашкет його злiз на потилицю, кров одразу потекла рiвним струмочком посеред чола й у перенiсся розiйшлася по бровах, щоках i очницях.

Офiцер дивився нагору, вивернувши одурiлi очi, немов намагаючись побачити рану.

На плече Сашковi лягло, подiбно до списа, ще одне древко, тканина прапора звiсилася вниз. Краем ока вiн побачив iншi прапори, спрямованi вiстрями в мiлiцiонерiв i «строковикiв», що стримували огорожу.

Позаду на Сашка надавили ще раз, так сильно, що вiн повалився. Падаючи, Сашко вперся руками в груди «строковиковi», той злякано моргав, пiднявши вертикально кийок, чи то не вмiючи ним розмахнутися, чи то боячись ударити.

Сашко втримався на ногах, вiдштовхнув «строковика» i, схопившись за секцiю огорожi, яку вже нiхто не тримав, пiдняв вгору над головою. Ватага, що невпинно репетувала, вирвалася iз загону. Мiлiцiонери вiдбiгли, нерiшуче дивлячись на втiкачiв. Хтось повiв офiцера з розбитою головою до мiлiцейськоi машини.

– Хлопцi, я вас благаю! – запiзнiло кричав хтось на трибунi.

Звiдкись iзбоку вже набiгали омонiвцi, дужi хлопцi в камуфляжi.

«Трое… – схопив очима Сашко.

Ледь не вивернувши суглоби, Сашко кинув огорожу в iхнiй бiк. Вона загуркотiла на асфальтi, не долетiвши до втiкачiв. Сашко бачив, що зупиненi омонiвцi кричать йому щось зле, але слiв не розiбрав. Вони знову рушили на нього, i тодi Сашко схопив ще одну секцiю.

Кинута огорожа накрила одного з омонiвцiв, вiн криво завалився пiд вагою важкого залiза. Двое iнших стали його визволяти.

– Зберiгаемо спокiй! – викрикували з трибуни.