Санькя

Зараз став спокiйний, i навiть щоки трохи обвисли, тому обличчя виглядало трохи бридливим.

– Знаете, я вже закриваю кафедру, – сказав вiн. – Отут напроти – кафе, недороге й тихе. Може, там посидимо? За чашкою чаю?

– Давайте… – погодився Сашко, хоча грошей у нього залишилося не надто.

– Я забiжу до деканату й… буду… – пообiцяв Безлетов. Пацани знову пройшли повз строгого вахтера й за двi хвилини опинилися в кафе. Воно було напiвпорожнiм, i музика, дiйсно, грала тихо. У кутку мерехтiв телевiзор. Екран показував чоловiкiв у шоломах i на мотоциклах.

Принесли меню, Сашко пiдняв перший аркуш меню в шкiрянiй обкладинцi, вказiвним пальцем трохи поводив, заздалегiдь знаючи, що нiчого замовляти не буде.

– У мене ще е грошi… – сказав Рогов. Нiхто його про це не запитував, але питання висiло в повiтрi. Усi, звичайно ж, пожвавилися.

– По пиву? – запитав Рогов.

– Я не буду… – сказав Негатив.

– Чай?

– Нiчого не буду… – Негатив умiв вiдмовлятися так, що бiльше не пропонували.

Усi закурили, оглядаючись.

Безлетов незабаром прийшов – строгий, у темнiй короткiй куртцi, з портфелем. Коли вiн зняв куртку, Сашко примiтив уже помiтний живiт Безлетова.

Вiн мовчки присiв, портфель поставив бiля стiльця, теж дiстав сигарети.

«У нього не росте щетина, – раптом завважив Сашко. – Бiле обличчя. Розумне й, напевно, гарне… Як вiн брови насупив…»

Нечутно з’явилася офiцiантка, Безлетов замовив кави.

Пауза затягалася.

Сашко навмисно мовчав – йому не сподобалася зустрiч ще в унiверситетi.

«Чого вiн насупився? – думав вiн, дивлячись в обличчя Безлетова. – Я в його грошей позичив?»

– Усе бешкетуете? – запитав Безлетов, прикуривши й почуваючи на собi пильний Сашкiв погляд.

– А що залишаеться? – вiдповiв Сашко риторично, одразу зрозумiвши, що мова йде про московський погром.

Безлетов сильно затягся, втримуючи дим i тому ледве здавленим голосом подякував офiцiантцi за принесену каву.

– Ви думаете, те, що ви почали витворяти, – це добре? Правильно?

– Добре й правильно, – вiдповiв Сашко.

Безлетов знизав плечима.

– А який у цьому сенс?

– Це дуже довге питання.

– Питання навпаки коротке… Добре, от ви просите: «Дайте нам нацiональну iдею…»

«От як вiн заговорив…» – швидко подумав Сашко й одразу обiрвав Безлетова:

– Ми не просимо. Я не прошу. Я росiянин. Цього досить. Менi не треба нiякоi iдеi.

– «Я росiянин», – похмуро передражнив Безлетов.