Санькя

На трибунi статечно перетоптувався депутат патрiотичноi парламентськоi фракцii. Навiть здалеку було помiтно його рожеве, гладке обличчя, яке бувае тiльки в людей, якi добре харчуються, що вiдрiзняло депутата вiд усiх поруч – сiрих i метушливих.

Депутат був одягнений у чорне, дорогого крою пальто. Смушкову шапку вiн зняв – i стояв перед народом з непокритою головою. Хтось iз челядi, яка юрмилася позаду депутата, тримав цю шапку в руках.

Пiд трибуною були розвiшанi транспаранти з безглуздими написами, якi нiколи й нiкого не змогли б надихнути на жодний вчинок.

Сашко морщився читаючи.

Їм не дозволили виступити, поскаржившись на вiдсутнiсть часу, i м’яко попросили не займати сходи на трибуну. Сашко, що стояв на передостаннiй сходинцi, дивився знизу нагору на органiзатора. Органiзатор зображував незвичайну зайнятiсть:

– Давайте, хлопцi, давайте. Іншим разом.

– Що там з Костенком? – уже спускаючись, почув Сашко басовитий, виразний голос депутата. Депутат примiтив червону пов’язку з агресивною символiкою на руцi Сашка й поставив це запитання органiзаторовi, який одразу полегшено вiдвернувся.

– Сидить, – донеслася вiдповiдь, у голосi звучала нотка ехидства, втiм, вона миттево зникла, коли депутат пробасив роздратовано:

– Я знаю, що сидить.

– П’ятнадцять рокiв йому дадуть, кажуть, – поспiшно й серйозно, уже з певним жалем про долю Костенка, вiдповiв органiзатор.

Тi кiлька митей, що тривала розмова, Сашко стояв не рухаючись на вузьких сходах, цiлком вiдверто пiдслухуючи.

– Ну, ти спускаешся чи нi? – запитала вона непривiтно.

Сашко зiстрибнув зi сходiв на асфальт.

– Унизу покричiть, – сказала вона Сашковi вже услiд. – Рано вам поки що на трибунах…

Веня, який очiкував на Сашка внизу, про все догадався й нiчого не запитав. Схоже, йому було однаково – пустять iх на трибуну чи нi.

У кишенях Веня перекочував кiлька десяткiв петард. Інодi вiн витягав iх по однiй i крутив перед очима, немов не розумiючи, що це.

– Курити е? – запитав Веня в Сашка. – Я тобi говорив…

– Справдi? – посмiхнувся Сашко спантеличено. – А що ти говорив?

Вони знову вибралися з натовпу до своеi колони, що вже почала шикуватися.

Яна, чорноволоса, у короткiй витонченiй куртцi, з облямованими хутром каптуром i рукавами, ходила уздовж рядiв, викрикуючи команди. На нiй були трохи розкльошенi унизу блакитнi джинси, виглядала вона чарiвно.