Вибрані новели

Всi очi пiднеслися i справилися на бабу.

– Ай, Басараби, адi, адi, кiлько очий, сам-самiський сум i туск!

– Бабо, не кажiть так, бо ми всi такi контетнi вашими словами, як коли вино солодке пили. Ми би вас, бабо, брали по черзi до хати, аби нам з вами весело було.

– То я, стара, маю вам хати звеселювати? А вони вам сорочок не вiшивають, а вони дiтем вашим голов не миють? Ви не видите нiчо, не видите, бо-сте слiпi. Бог вас покарав слiпотою…

– Бабо, ану ж ми повстаемо та позакурюемо собi люльки, бо чого ми будемо сидiти за столом, як трунок нiчо не приймае?

– Вставайте, вставайте та курiть, а я сяду собi коло Томи та буду его питати, що таке тяжке пригнiтило его душу…

III

Тома чоловiчок маленький, сухий, з довгим чорним чупром, що спадав лагiдними, гладкими пасмами на широке чоло.

Очi темно-карi блукали пiд чолом, як по безкраiх рiвнинах, i дороги по них найти собi не годнi. Лице смагляве, застрашене, як би дiточе. Вiн висунувся з-поза стола i сiв коло баби Семенихи.

– Розповiдай же нам, Томо, чого тобi так тяжко на свiтi жити, чому ти хочеш покидати своi дiти, свою жiнку та й рiд? Не встидайся, але викажи свою iдь, що тебе iсть, та, може, ми що тобi порадимо або поможемо?

Всi звернулися до Томи.

– Кажи, кажи, не затаюй нiчо, та тобi легше буде.

– То нема що таiти, – вiдрiк Тома, – я таiв, доки мiг, а тепер всi знаете.

– Та нiчо не знаемо, ти скажи, бо як не скажеш, то ми будемо гадати, що жiнка тобi зла, або дiти не вдалися, або ми тобi догорили.

Та й обачiне май над нами. Ти знаеш, що як один у нашiй фамiлii стратиться, то зараз другого за собою тягне. А може, межи нами вже такий е, що як вчув за твою пригоду, та вже надумав i собi стратитися? – сказав сивий Лесь.

Басараби, як винуватi, поспускали очi вдолину.

– Тодоско, та будь же тихо, не плач, не плач…

– Я не знаю, вiдки i як, але то такi гадки приходять, що не дають спокою. Ти своi, а гадки своi, ти продираеш очi, аби нагнати iх, а вони, як пси, скавулять коло голови.

З добра, люди, нiхто не закладае собi воловiд на шию!

– А як тобi подiеся така завороть у головi, та чому ти жiнцi не скажеш, чому до церкви не пiдеш?

– То пусте, бабо. Як вони обсядуть, то вони не пустять мене кроком вiд такого мiсця, де вони гадають мене прив’язати. Якби ви знали, якби ви знали! Вони мене так зв’яжуть, що на свiтi таких ланцiв нема, аби так глибоко заходили всередину.