Ворошиловград

– Не нервуйте, – примирливо сказав Нiколаiч. – Я розумiю, що ви не станете з ходу продавати малознайомiй людинi бiзнес свого брата. Я все добре розумiю. Ви подумайте, час у вас е. З братом вашим домовитись ми не встигли, але з вами, сподiваюсь, у нас все складеться як треба. Для вас це единий вихiд. Справи у вас iдуть погано, я знаю. Брата вашого я теж розумiв – все-таки вiн пiдняв цей бiзнес iз нуля. Але бiзнес, Германе, завжди потребуе розвитку. Розумiете? Отримаете грошi, роздiлите з братом. Якщо вiн повернеться.

Ви подумайте, добре?

– Обов'язково.

– Обiцяете?

– Клянусь, – вiдповiв я, намагаючись бодай якось завершити цю розмову i вiдновити дорожнiй рух.

– Ну i домовились, – задоволено вiдкинувся на крiсло Нiколаiч. – Коля! – крикнув вiн.

Коля, не поспiшаючи, сiв за кермо, запустив двигун, i ми повагом рушили. За нами рушила й цiла колона. Проiхавши мiст, легко вискочили на гору, вивернули в бiк заправки. Пiд'iхавши, Коля рiзко пригальмував. Я вiдчинив дверi.

Коло будки, на крiслах, грiлись Коча i Травмований. Побачивши мене, здивовано перезирнулись.

– Ну, що ж, – прощаючись, сказав Нiколаiч. – Приемно, що ми з вами знайшли спiльну мову.

– Послухайте, – нiби щось згадавши, спитав я його. – А що ви зробите, якщо я вiдмовлюсь?

– А хiба у вас е вибiр? – здивувався Нiколаiч. І враз, широко посмiхнувшись, додав: – Добре, Германе, я заiду за тиждень. Всього найкращого.

Коча сидiв у своему помаранчевому комбiнезонi, розстебнутому на грудях, i грiв на сонцi блiдi мощi.

На Травмованому була пiжонська бiлоснiжна сорочка й старанно випрасуванi чорнi штани. На ногах мав лакованi гостроносi черевики. Схожий був на фермера, що видае замiж едину доньку. На мене обидва дивились iз неприхованою неприязню, Травмований пропiкав мене очима i погладжував пальцем смужку вусiв, Коча зблискував псячими скельцями окулярiв.

– Що таке, Германе? – на всяк випадок перепитав Травмований.

– Вони тебе били? – додав Коча.

– Смiешся? Нiхто мене не бив. Просто поговорили. Пiдвезли мене.

– Новi друзi? – похмуро запитав Травмований.

– Ага, – сказав я, – друзi. Хочуть купити цю заправку.

– Ми знаемо, Германе, – сказав на це Травмований.

– Знаете? – перепитав я його. – Прекрасно. А чого ви менi про це не сказали?

– Ти не питав, – ображено пояснив Травмований.

– Про що я мав вас питати?

– Нi про що, – незадоволено вiдповiв Травмований.

– Я так i подумав.