Ворошиловград

Коча щось заперечливо скрикував, чуваки на крiслах починали смiятись. Ага, подумав я, i ступив уперед.

– Ей, – покликав, – шо за дiла?

В'iбу першого, подумав, а там у разi чого втечу. Тiльки з Кочею що робити?

Чувак вiд несподiванки випустив Кочу, той упав на асфальт. Двое на крiслах незадоволено подивились у мiй бiк.

– Шо за хуйня? – сказав я, уважно пiдбираючи слова.

– А ти хто такий? – бикувато запитав той, що трусив Кочу.

– А ти? – запитав я його.

– Ей, доходяго, – чувак буцнув ногою Кочу, що сидiв коло нього на асфальтi й розтирав шию.

– Це Герман, – сказав йому Коча, – Юрiка брат. Власник.

– Власник? – перепитав старший i повiльно пiдвiвся. Другий, у краватцi, пiдвiвся слiдом за ним.

– Власник, – пiдтвердив Коча.

– Як це власник? – не зрозумiв головний. – А Юрiк?

– А Юрiка немае, – пояснив Коча.

– Ну i де вiн? – незадоволено перепитав головний.

– На курсах, – сказав я, – пiдвищення квалiфiкацii.

Боковим зором я помiтив, що вiд траси звертае легковик, вся надiя була на нього.

– І коли вiн повернеться? – головний теж побачив легковик i говорив усе менш упевнено.

– А ось пiдвищить квалiфiкацiю, – сказав я йому, – i повернеться. А шо за дiла?

Легковик вискочив на майданчик перед заправкою i, протяжно заскрипiвши, пригальмував. Курява спала, i з машини вилiз Травмований. Окинув недобрим поглядом компанiю й рушив до нас. Пiдiйшовши до будки, зупинився, нiчого не говорячи, але уважно за всiм слiдкуючи.

– Так шо за дiла? – перепитав я про всяк випадок.

– Бензин бодяжите, – зi злiстю в голосi вiдповiв головний.

– Розберемось, – пообiцяв я йому.

– Розбирайтесь, – незадоволено погодився головний i рушив до джипа, що стояв вiддалiк. Двое iнших рушили слiдом. Той, котрий тримав Кочу, замахнувся, аби ще раз його копнути, але наткнувся поглядом на Травмованого й вiдiйшов.

За джипом тягся слiд по асфальту. Мабуть, приiхавши, вони рiзко гальмували. До бензоколонок слiд не вiв. Схоже, нiхто тут i не думав заправлятись.

– Хто це? – запитав я його.

– Шпана, – нервово вiдповiв Коча. – Кукурудзянi королi.

– Що хотiли?

– Нiчого не хотiли, – Коча одягнув окуляри i, прослизнувши повз мене, зник за рогом будiвлi.

– Привiт, Германе, – пiдiйшов Травмований i потиснув руку.

– Привiт. Що тут у вас?

– Сам бачиш, – вiн кивнув головою в бiк траси.