Ворошиловград

На подвiр'i було тихо i порожньо. Через боковi дверi банку вийшов охоронець, влаштувавши собi ранковий перекур. Коли тобi телефонують о п'ятiй ранку, нiчого доброго з цього не вийде. Стримуючи роздратування, пiдняв слухавку. Так усе й почалось.

– Дружище, – я вiдразу впiзнав Кочу. Вiн мав прокурений голос, так нiби замiсть легень йому вмонтовано було старi пропаленi динамiки. – Гера, друг, не спиш? – Динамiки хрипiли й випльовували приголоснi. П'ята ранку, четвер. – Алло, Гера.

– Алло, – сказав я.

– Друг, – додав низьких частот Коча, – Гера.

– Коча, п'ята ранку, що ти хочеш?

– Гер, послухай, – Коча перейшов на довiрливий свист, – я не став би тебе будити. Тут така шняга. Я нiч не спав, поняв? Учора брат твiй телефонував.

– Ну?

– Коротше, вiн поiхав, Германе, – тривожно зависло по той бiк Кочине дихання.

– Далеко? – складно було звикнути до цих його голосових перепадiв.

– Далеко, Германе, – увiмкнувся Коча. Коли вiн починав нове речення, голос його фонив.

– Може, через Берлiн в Амстердам?

– Може, й так, Гер, може, й так, – захрипiв Коча.

– А коли повернеться? – я встиг розслабитись. Подумав, що це просто робочий момент, що вiн просто повiдомляе сiмейнi новини.

– По ходу, Гера, нiколи, – слухавка знову зафонила.

– Коли?

– Нiколи, Гер, нiколи. Вiн назавжди поiхав. Учора дзвонив, просив тобi сказати.

– Як назавжди? – не зрозумiв я. – У вас там усе нормально?

– Да, нормально, друг, – Коча зiрвався на високi ноти, – все нормально.

– Як кинув? – я не мiг зрозумiти. – Що вiн сказав?

– Сказав, що в Амстердамi, просив зателефонувати тобi. Сказав, що не повернеться.

– А заправка?

– А заправка, Гер, по ходу на менi. Тiльки я, – Коча знову додав до свого хрипiння довiрливостi, – не потягну. Проблеми у мене зi сном. Бачиш, п'ята ранку, а я не сплю.

– А давно вiн поiхав? – перебив я.

– Да вже тиждень, – повiдомив Коча. – Я думав, ти знаеш. А тут така от шняга виходить.

– А що, вiн менi нiчого не сказав?

– Я не знаю, Гер, не знаю, дружище. Вiн нiкому нiчого не сказав, просто взяв i увалив. Може, хотiв, щоби нiхто не знав.

– Про що не знав?

– Про те, що вiн увалюе, – пояснив Коча.

– А кому яке дiло до нього?

– Ну, не знаю, Гер, – закрутив голосом Коча, – не знаю.