Ворошиловград

Вранiшнi променi золотили йому череп зi скляними очима, в яких уже вiдбивалося мое вiдображення. Зробив пружний крок, потiм ще один, завмер на мить i повiльно потягся до мене своею пикою. Очi його спалахнули голодним блиском, i трава за його спиною зiмкнулась смарагдовою хвилею, ховаючи в собi кривавий сонячний згусток. Я iнстинктивно викинув руку вперед, крiзь сон реагуючи на цей його порух.

– Гера, дружище!

Б'ючи ногами по м'ятому залiзу, я пiдiрвався.

– Гера! Друг! Приiхав! – Коча насувався, бажаючи дiстати мене, розмахував худими довгими руками, крутив голомозим черепом.

Втiм, не мiг протиснутись крiзь вибите бортове скло кабiни, тому лише зблискував на вiдстанi великими окулярами, стоячи проти сонця, що вже встигло зiйти i тепер легко пiдiймалось на необхiдну йому висоту. – Ну, що ти тут лежиш! – похрипував вiн, тягнучись до мене своiми лапами. – Дружище!

Я спробував пiдвестись. Тiло пiсля спання на жорсткому сидiннi слухалось погано. Я пiдтягнув ноги, перехилився i випав просто Кочi в обiйми.

– Друг! – схоже, вiн був менi радий.

– Привiт, Коча, – вiдповiв я, i ми довго тиснули одне одному правицi, стукали по плечах i спинах кулаками, всiляко показуючи, як усе-таки здорово, що я провiв цю нiч у порожнiй кабiнi, а вiн мене пiсля цього розбудив о шостiй ранку.

– Давно приiхав? – запитав Коча, коли перша хвиля радостi спала. Спитав, утiм, не випускаючи моеi руки.

– Учора вночi, – вiдповiв я, намагаючись вирватись i нарештi взутись.

– Що ж ти не подзвонив? – Коча вiдпускати руку не збирався.

– Коча, сука ти, – я нарештi звiльнився й не знав тепер, куди подiти свою руку. – Я тобi два днi телефонував. Ти що слухавку не береш?

– Ти коли дзвонив? – перепитав Коча.

– Вдень, – я все-таки дiстав кросiвки з кабiни.

– Так я спав, – сказав вiн на це. – У мене зi сном останнi днi проблеми. Я вдень сплю, а вночi приходжу на роботу. Але вночi клiентiв немае. – Вiн затоптався на мiсцi й потягнув мене за собою.

 – А головне – у нас i телефон не працюе, вiдiмкнули за несплату. Я вчора в мiсто iздив, ось повернувся. Пiшли, я тобi все покажу.

* * *

І пiшов уперед. Я рушив слiдом. Оминув розбитий москвич зi спаленими колесами, якусь гору залiза, частини лiтакiв, холодильних камер i газових плит i вийшов слiдом за Кочею до бензоколонок. Заправка знаходилась метрiв за сто вiд траси, що тяглась у пiвнiчному напрямку.