На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Судний день» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Судний день

Автор
Дата выхода
28 ноября 2016
🔍 Загляните за кулисы "Судний день" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Судний день" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Ярослав Яріш) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
«Гомоніла Україна, довго гомоніла, довго, довго кров степами текла-червоніла»…
Зі шкільної парти ми пам’ятаємо, як Шевченко у своїй безсмертній поемі «Гайдамаки» «скликав» у Холодний Яр відважне гайдамацтво, а ми з хвилюванням слідкували за долями Гонти, Залізняка і Яреми Галайди. Та чи було все саме так, як описував Великий Кобзар? Як зараз нам ставитися до кривавих подій Коліївщини? Що це було: стихійне повстання українського селянства, спланована війна за відновлення незалежності Української Держави чи «багатоходівка» Російської імперії?
На це питання дає відповідь новий роман Ярослава Яріша «Судний день». Його сюжет заводить нас у жорстоке ХVІІІ століття, де поміж темних пущ Холодного Яру та глибоких байраків запорозького степу кувалися свячені ножі, у той час як у замках і палацах жирувало знавісніле від безкарності панство. Ось-ось «заспівають треті півні», впаде іскра у порох і велике пожарище затопить всю Україну, спом’янувши горді часи Хмельницького і Палія.
Усе ніби й просто… Але була ще й третя сила…
📚 Читайте "Судний день" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Судний день", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Вiн тяжко пiдпер русяву голову рукою, сидiв край столу. Нiяк не мiг заснути: сон втiк за стiни монастиря i блукав десь у лiсi. Та й дихати не було чим у цiй тiснiй келii, схожiй на кам’яну клiтку.
Вiн знав, що мусить молитися, коли тяжкi думи мучать голову, просити поради й розради в святих угодникiв. Натомiсть Максим витяг маленьку люльку, яку вдень надiйно ховав, набив тютюном i закурив. У монастирi не прийнято було курити, та вiд своiх старих звичок послушник вiдмовитися так швидко не мiг, адже вiн не завжди був послушником i жив тут.
Раптом дверi зi скрипом вiдчинилися. Максим повернув голову у той бiк. У келiю ввiйшли дiд з хлопчиною. Старий вдихнув носом дим.
– Чую, козацьким духом тут пахне. Чи не помилився я, слiпий старець?
Це питання стосувалося чи то хлопчика, чи самого Максима.
– Заходь, дiду, та сiдай з дороги, – буркнув Максим. – Як хочеш, на столi хлiб та вода, вечеряйте.
Малий допомiг дiдовi сiсти на ослонi, сам втомлено примостився на лежанцi, звiсивши ноги у великих чоботях.
– Голос, Максиме, чую, твiй. Шкода, що подивитися на тебе не можу. А ти, мабуть, не впiзнав мене.
– Чого ж не впiзнати, дiду, хто ж не знае кобзаря Грицька?
– А де ж твоi побратими? Де Шелест, Неживий, Швачка, Лусконiг? Кажуть: чимало славноi запорозькоi братii прибуло сюди з Дикого Поля…
Дiд говорив хрипло i притишено. Залiзняк оглянувся.
– Ти, дiду, повечеряй спершу, вiдпочинь з дороги, а вже тодi й питай.
– Нема часу, брате, скоро вже третi пiвнi заспiвають!
«Третi пiвнi».
– Усi тут. Сидять у Холодному Яру, чекають.
– Чого ж чекати? Хiба ж не чуете, що конфедерати на Вкраiнi виробляють?
– Але ж вiйськами московськими все обставлено! – здивувався Залiзняк.
– Москалям до сраки нашi люди, до сраки Украiна i вiра православна iм також до сраки! – вибухнув кобзар. – У них тут своi справи, а ми мусимо народ вiд конфедератiв захистити! Встати всiм миром, як за Палiя, i вигнати ляхiв з Украiни!
– Так вставали вже не раз i що з того… Де зараз Верлан? Де Грива, Медвiдь, Голий? Де гайдамаки? – Максим також спалахнув.
Запала мовчанка. Грицько присунувся, заговорив по-змовницьки.
– Послухай, брате, я вештаюся усюдами: мiстами, селами та ярмарками. Очей у мене нема, зате чую я, братику, дуже добре. Народ уже не буде терпiти панськоi сваволi: кинь лише iскру – так гахне, що й до самого Петербурга смаленим затягне.






