Лицар з Кульчиць

Юрко достоту не знав, яка кiшка перебiгла помiж нiмцями i турками: однi говорили, що то французи намовили султана, iншi твердили, що це через полякiв. У султана давня вiйна з Ляхистаном, а цiсар i польський король – союзники, тому турки найперше вирiшили вдарити на Вiдень. Третi вбачали у цьому походi iнтриги угорцiв. Чи так чи сяк, а Мухамед вирiшив покласти свою велику руку на Схiдну Європу i не спинявся нi перед чим.

Юрiй же був упевнений, що самий ласий шматок, який хоче вiдiрвати вiд Ляхистану падишах, – це Украiна.

Або хоч частина ii. Недарма минулими роками турки тричi ходили пiд Чигирин, але тричi козаки з московськими ратниками давали iм вiдсiч. Тепер султан вирiшив зайти з iншого боку.

Кульчицький привiтався i став на мурi поруч зi своiми товаришами. Запала мовчанка: якусь хвилю трiйця друзiв спостерiгала за ворогом. Нарештi мовив капiтан:

– Судячи iз перемiщення вiйськ, турки сьогоднi вдарять на нас.

На це йому нiхто не вiдповiв, натомiсть запитав Кульчицький:

– Що чути про союзникiв?

– Збираються.

Штаргемберг каже, що вони вже на пiдходi, що король польський чекае тiльки на козакiв.

– Аби хоч встигнули.

Франк пiшов муром, усе оглядав, перевiряв гармати. Кульчицький з Михайловичем лишилися тут разом з iншими ополченцями: це були переважно простi мiщани, яких турецька загроза змусила вiдкласти своi справи i взятися за зброю. Їх згуртував навколо себе гер капiтан, аби захистити мiсто, а Кульчицький з Михайловичем були однi з перших, хто пiдтримав його.

Трохи далi стояли рейтари iз рушницями та палашами, одягненi у залiзнi шоломи i нагрудники, а ще далi – пiхота: граф Штаргемберг кинув усi можливi сили на захист цих мурiв.

У турецькому вiйську був поки що спокiй, тож i оборонцi собi балакали, сподiваючись, що сьогоднi вороги на штурм так i не пiдуть.

– З ким доводиться разом битися. Краще б без них, бо тiльки будуть пiд ногами крутитися, – почув раптом Кульчицький збоку i зрозумiв, що це стосуеться його та товаришiв з ополчення. Оглянувся – на нього дивився мордатий рейтар.

Не вiдповiв нiчого: не час. Навiть спробував зрозумiти солдатiв: був бiльше схожий на турка, нiж на християнина, зi своею шаблею та шароварами. Нiчого не поробиш, бiй зараз усе розсудить.

Раптом по турецькому таборi пролунав голосний крик. Вiн повторився ще раз, потiм ще.

– Видно, кухар скликае туркiв на снiдання, – гукнув той самий рейтар, кепкуючи.

– Це муедзин. Вiн кличе правовiрних на молитву, – заперечив йому Кульчицький.