Шлях Богомола. Імператор повені

Ізнов за весь народ потерпатимуть нашi, бо ж i князь тепер iхнiй, i правда iхня. Нашу правду Пек собi за пiчку кинув.

– Отож-бо… Князь iз Пекичем-бiсичем усе це вигадали. Не хотiв Чоломир одружити князенка на нашiй Доброславi, тому й придумав вiдправити ii на Хорсiв суд.

– Хоче синовi за жону куницю, – погодився Мрiян. – Усi куницi – вiдьми. Їх i на засiках ховати не треба. От побачиш, що жодна куничка не обпечеться, а туричок наших засмажать, аж сюди запахне. «Хорсiв суд» кажеш? То не Хорсiв, Рогозвiю, то Пекiв суд.

Хорса Пекич за обманну личину тримае, а Блудню правдиво служить i людське йому жертвуе. Хай йому цур, вороговi.

– Горана шкода.

– А менi не шкода, – буркнув сивий турич. – Зовсiм. Старий куницям послужив вiрно, а от своiх нiколи не захищав. Тепер мае за все це дяку.

– Око Боже все бачить.

– Якби ж то Боже, брате. Блудневе.

– Лад порушено, все на брехнях стоiть, – принюхуючись до смаженини, пiдсумував Рогозвiй.

М’ясо якраз пiдсмажилось. Мисливцi сотворили вдячнi знаки богам й приступили до трапези.

«Мати Куно! Вони ж коромольники. Проти чинного волостелина мутять», – зрозумiла Жаринка. Дiвчина ледь стрималась, щоби не витягти стрiли iз сагайдака. Вона завжди знала, що туричi ненавидять князя i Волха. Але чути зрадницькi обмови iй було нестерпно. Вона вирiшила запам’ятати iмена балакучих братiв-туричiв i принагiдно розповiсти про iхню коромолу Чоломировi.

Стоймислова донька позадкувала й несподiвано сполохала зграйку сойок. Лiсовий анклав наповнився пташиними криками i трiпотiнням крил.

Туричi схопились на ноги. Менш нiж за мить вони натягнули тятиви, хоча простiр зусiбiч заступали дерева i стрiлецька позицiя виглядала незавидно. Якби на мiсцi Жаринки опинився досвiдчений i добре споряджений воiн, Мрiяновi з Рогозвiем залишилось би кiлька секунд для прощання iз Серединним свiтом.

Але досвiду дiвчинi бракувало. Замiсть того, щоби негайно атакувати, вона побiгла. Довгi мiцнi ноги неодноразово виручали Жаринку. Але не цього разу. Вистрибнувши з хащi, вона потрапила на порослий кривими ялинками старий вiтровал, де нагромадження зогнилих колод звело нанiвець перевагу у швидкостi.

Рiдкий ялинник тягнувся навсiбiч, скiльки сягало око. Жаринка аж завила вiд безвиходi, коли, перескочивши через чергову колоду, провалилась до закиданоi лапатим гiлляччям ями. Гострий сучок розiдрав iй колiно. За кiлька хвилин коромольники наздогнали дiвчину, повалили на прiлу хвою, зiрвали з ременiв нiж, сагайдак i сокиру.