Шлях Богомола. Імператор повені

Зблиснув меч-акiнак, i вiдрубанi пальцi смерда застрибали пилюкою.

– Нечиста! – присудив Чоломир, оглянувши опiк. – В поруб ii!

Поки дружинники виконували наказ, током побiг заливистий дiвочий крик. Ще одна красуня з роду Тура – старша Горанова онука – впала на торну землю, задираючи до безжального неба обпечену ногу.

Там, де стояли туричi, пiднявся гнiвний гомiн.

– Чаклун! – кричали вони. – Клятий Пекич зачаклував ноги своiм! Се не по праву!

– Я есмь князь i каган! Мое право, а суд божий! – гаркнув на все городище Чоломир, пiдводячись зi столу.

 – Зло викорiнюемо по правдi!

– По кривдi! – не вгавали крикуни з Турячого роду. – Як погинули нашi на валах Троянових, куницi всю нашу правду пiд себе забрали!

– За нечисте заступаетесь? Богiв зневажили? – пiдтримав володаря Дорош.

– Мовчи, пiднiжко! – крикнули до нього, а слiдом за образою у старiйшину полетiла чимала каменюка. Дорош ледь ухилився.

– Коромола![18 - Коромола (давньослов’янське) – крамола, заколот, змова.] – визначив князь i дав знак воям.

Дружина пiдняла щити, подвiйною шерегою рушила на крикунiв. За кiлька хвилин на тоцi вiдновився порядок. Кiлькох скалiчених бунтiвникiв iхнi бiльш щасливi родичi пiдхопили й винесли геть. Число глядачiв зменшилось на третину.

Чоломир дав знак продовжувати. Тепер справа пiшла шарко. З тих тринадцяти дiвчат, котрих випробовували пiсля вигнання туричiв, шiсть було оголошено чистими, а сiм запроторили до порубу. Лише одна туриця пройшла ордалii без опiкiв. Решта чистих були з роду Куни.

Коли божий суд добiг до кiнця, сонце вступило у свою полуденну силу. Цього дня воно палило нещадно, немов випiкало темряву, затаену в людському i звiрячому. Хорс Небодержець через прозору, наповнену свiтлом, спеку являв людям свою сувору, але справедливу мiць. Уважнi з глядачiв помiтили, що Тiтiра кудись подiлась. Причинна непомiтно залишила тiк й почвалала до дольноi частини городища, яку називали Луговим кiнцем. Тут селилися туричi, а в останнi роки й зайди зi схiдних племен.

Над Луговим пiдносився тихий плач. Дев’ять найвродливiших дiвчат, призначених народити богатирiв для Тура, прирекли на смерть. Для туричiв це була болюча й принизлива втрата. А ще серед них запанував страх. Адже уперше за довгi столiття рiд Куни задiяв супроти спiвплемiнникiв пряме насилля.

Тiтiра знайшла землянку, де жила найстарша з жiнок роду, столiтня Ковиха. Причинна промурмотiла закляття й заповзла до смердючоi нори, що правила за передпокiй.