Ольга Кобилянська

Тонкий музичний слух Євгенii помiтила ii вчителька й порадила батьковi вiддати дочку вчитися гри на фортепiано. З 9-рiчного вiку протягом кiлькох рокiв опановувала сестра письменницi секрети музики. Їй пророкували велике майбутне, принаймнi в Кiмполунзi вона вважалася найкращою пiанiсткою. Постiйно грала на музичних вечорах у своему мiстi, неодноразово брала участь в концертах у Чернiвцях. У 1878 роцi Євгенiю запросили на ювiлей письменника Миколи Устияновича. Якраз тодi там вiдбувся мiський концерт, на якому вона акомпанувала до окремих пiсень, разом з Марiею Устиянович у чотири руки грала «Угорськi танцi» Брамса.

А взагалi в репертуарi Євгенii, як можна довiдатися з рiзних джерел, були також твори Мендельсона, Бетховена.

В юнi роки Є. Кобилянська робила лiтературнi спроби. У фондах Чернiвецького музею О. Кобилянськоi зберiгаються три ii вiршi-присвяти матерi, написанi польською мовою, ii перу належать двi алегоричнi новели – «Струмочок», «Скала i Потiчок». Окрiм того, вона – авторка досить великих за обсягом «Спогадiв» (загальний зошит), що цитованi тут.

Однак старшiй дочцi Кобилянських не вдалося розвинути своi творчi здiбностi. Їй судилася доля бiльшостi жiнок того часу – замiжжя та сiмейнi клопоти. 26 серпня 1886 року вона одружилася з Юлiаном Урицьким, який за фахом був механiком (тодi ця професiя вважалася рiдкiсною). У листi до О. Кобилянськоi вiд 22 червня 1885 року вона розповiдала про основнi риси характеру свого майбутнього чоловiка: «Юлько не з буковинцiв i не з галичан.

Найдовше вiн жив у нiмецьких краях i, як усi нiмцi, мае здоровi погляди. Вiн був у Баварii. Його характер знаю грунтовно. Вiн дуже вольовий, вiдважний, як лев. Не одну людину врятував од смертi. При цьому вiн дуже чутливий i делiкатний. Також дуже гордий».

Пiсля одруження Євгенiя з чоловiком жила в Димцi, де вони мали приватний будинок. Із 1909 року (пiсля смертi Ю. Урицького) десь до кiнця 1912 року – в буковинському мiстечку Заставнi разом з братом Олександром, а за кiлька мiсяцiв пiсля того, як помер батько, самотня, хвороблива Є.

Кобилянська-Урицька переiхала до сестри Ольги в Чернiвцi. Померла вона 8 травня 1917 року, похована в сiмейному склепi Кобилянських.

Проживаючи переважно в селi, Євгенiя добре знала життя, побут, звичаi селян, записувала народнi пiснi. Чимало з ii розповiдей використала у своiй творчостi О. Кобилянська. Зокрема, для створення новели «За готар».