Володимир Мономах

Поперед себе вiн вiдправив свого сина Мстислава, який увiйшовши до мiста вчинив розправу над прихильниками Всеслава: «І, прийшовши, Мстислав порубав киян, що висiкли були iз поруба Всеслава, числом сiмдесят чоловiк, а других ослiпили, а iнших вiн без вини погубив, не вчинивши дiзнання»[23 - Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 173–174.]. Ізяслав помстився i Всеславу, вiдiбравши у нього Полоцьк, у якому посадовив свого сина Мстислава, а пiсля наглоi смертi останнього – його брата Святополка. Та Всеславу вдалося вигнати того iз Полоцька i втримати його у своiй владi.

Так Ізяслав залишився i без Полоцька, i без Новгорода, яким ранiше поступився Святославу Чернiгiвському. Порушення, мовлячи словами М. С. Грушевського, «рiвноваги паiв» змусило Ізяслава стати на шлях компромiсу iз Всеславом: «Ізяслав, не можучи переболiти утрати Новгорода, хотiв використати помiч полоцького волхва проти Святослава, аби вiдiбрати у нього назад змiнений на Полоцьк Новгород»[24 - Грушевський М. Історiя Украiни-Руси.

 – Т. 2. – С. 61.]. Таке загравання Ізяслава з Всеславом не могло не викликати спротиву амбiтного Святослава, який намовив Всеволода виступити проти старшого брата.

Востанне Ярославичi продемонстрували народовi свою братню любов 20 травня 1072 року пiд час церемонiалу перенесення мощей святих князiв-страстотерпцiв Бориса i Глiба у Вишгородi. Зiбравшись разом з митрополитом Георгiем, епископами та монастирськими iгуменами, Ярославичi учинили «празник свiтлий, переложивши мощi iх у нову церкву, що ii зробив Ізяслав i яка стоiть i нинi».

А вже навеснi 1073 року знову стався розлад серед Ярославичiв. Святослав iз Всеволодом змусили Ізяслава знову тiкати до Польщi: «І вийшов Ізяслав iз Киева, а Святослав i Всеволод увiйшли в Киiв мiсяця березня у двадцять i другий день, i сiли обидва на столi, на селi Берестовiм, переступивши заповiдь отчу»[25 - Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 182.].

Разом зi своею польською дружиною Гертрудою-Олiсавою i всiею родиною Ізяслав подався на Захiд.

У 70-х роках ХІ ст. подружжя побувало при дворах нiмецького iмператора Генрiха IV та папи Григорiя VII. Коли князiвська родина знайшла полiтичний притулок у Регенсбурзi, iхнiй син Ярополк вiрогiдно прийняв (чи мав намiр прийняти) католицьку вiру i набув iм’я Петра. Про це згадуе Гертруда у своiх молитвах (ii Молитовник (Liber precum Gertrudis) разом зi знаменитим старонiмецьким Псалтирем Егберта архiепископа Трiрського кiнця X ст.