На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Мер сидить на смерті» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Легкое чтение, Ужасы / мистика, Мистика. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Мер сидить на смерті

Автор
Жанр
Дата выхода
05 мая 2016
🔍 Загляните за кулисы "Мер сидить на смерті" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Мер сидить на смерті" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Андрій Процайло) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Андрій Процайло (нар. 1975 р.) – український письменник, лауреат міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова-2014» (друга премія). Народився в селі Липники на Львівщині. Закінчив Самбірське педагогічне училище, Львівський національний університет ім. Івана Франка, Львівський державний аграрний університет, Український Вільний Університет (Мюнхен, Німеччина). Мешкає у Львові. У видавництві «Фоліо» 2014 року вийшов друком роман письменника «Привид безрукого ката».
Мер Львова осідлав смерть і дійняв її до живого. Бо вона й гадки не мала ділитися своїми секретами. Хотіла взяти місто тихо і без проблем. Адже 15 квітня 2015 року – час змови! Місто Лева, стародавній прекрасний Львів, має померти – так вирішили привиди! Гіршої біди місто не знало від заснування. Чому його потайки від людей треба стерти з лиця землі і хто в цьому винен – проблема не лишень українського красеня. Леву Безрукому знову доводиться рятувати світ. І це не перебільшення. Бо ціною тепер є не тільки звільнення однієї неприкаяної душі. На шальках терезів – свобода! Пітьма прагне раз і назавжди вкрасти в світу сонце!..
У час, коли Земля нарешті усвідомила, що її епіцентр – Україна, це не дивина…
📚 Читайте "Мер сидить на смерті" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Мер сидить на смерті", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Дивувалася, чому та не вдягаеться у сонячне в квiтки плаття i не виходить на люди, як цариця!.. Якесь таке все сiре, сире, обпльоване… Таке, як iй подобаеться!.. Стiйка сховала за шторою свое обличчя, а Лева бачила, як на долонi. Настроiлася на нього, наче соковижималка, що хоче вичавити геть усi соки!.. Якщо вдасться – навiть з м’якоттю!..
На радiсть Борислави Болеславiвни, Безрукий був безхребетний, безiнiцiативний, переляканий, безмозкий i безкровний. Тобто без соку… Залишилася одна м’якоть. Але м’якоть сама по собi непоживна.
– Шкода! – розчаровано продовжила декан, вiдiйшовши вiд штори. Безрукому здалося, що вона почала знову перетворюватися у колишню Бориславу Болеславiвну – змiю… – Це ваша остаточна вiдповiдь? Бо я знайду iншого охочого! Щоб ви потiм не жалкували…
– Остаточна.
– Слухаю уважно.
– Ви часом менi те фото в новий комп’ютер не закинули? – злякався Безрукий.
– Ви що, Леве Львовичу? Я смiтникiв у новi комп’ютери не закидаю.
– Дякую…
– На здоров’я. Але якщо надумаете…
– Не надумаю…
– Тодi йдiть до своiх привидiв. Працюйте.
Безрукий пiднявся, знову почухав своi кучерi. У нього була така дурна звичка ще з дитинства. Коли хотiв щось запитати, але не був упевнений, чи треба…
– Ще щось?.
– Мiй мобiльний. Вiн тодi був на кафедрi. Ви часом не бачили?.. Випадково?..
– На вiдмiну вiд робочого комп’ютера, ваш мобiльний телефон, Леве Львовичу, ваша приватна власнiсть. Так що нi, не зустрiчала. За мобiльними працiвникiв я не наглядаю. Шукайте. До побачення. До вечора… Ви сьогоднi маете пару в заочникiв… Не забудьте, будь ласка… Гаразд?
Безрукий побiг у туалет. Його знудило.
Дорогою додому, яку Лев традицiйно долав пiшки, бо не вистачало часу на стадiон, вiн не без радостi визнав, що вмiе переконливо брехати. Не те що не почервонiв – жодна жилка в ньому не сiпнулась, коли з виряченими очима переконував Змiю, що не встиг побачити тексту! Аж загордився собою, коли Стiйка повiрила! Треба вiдкриттям такого спасенного дару обов’язково подiлитися з Марi, – подумав.





