Евотон: початок

Вiн усвiдомлював, що пронизуе поглядом не звичайне небо, а запаморочливу космiчну порожнечу, що сягала на фантастично велику вiдстань за межi Патрii та його галактики. У головi й тiлi з’явилося вiдчуття розширення. Потiм вiн уявив, що летить на планетi разом iз зiрками в космiчному просторi. Потiм у головi тоненько задзвенiло. І, нарештi, чiпко утримуючи подумки цю реальнiсть, вiн фiзично вiдчув себе частиною безмежного Всесвiту, разом зi своею планетою, зiрками i галактикою. По шкiрi сипонув холод, i волосся стало дибки…

Вiн почав займатися такими вправами ще з раннього дитинства.

А коли шiстдесят рокiв тому вперше в життi полетiв до iншоi зоряноi системи, то враження вiд справжнього космосу, який пiзнав i внутрiшнiм чуттевим, i зовнiшнiм фiзичним сприйняттями, цiлком спiвпало з уявними картинами дитинства. Це завжди було для нього ефективною i чудовою можливiстю заглибитися у спокiй.

Раптом Велфарiй вiдчув Виклик свого колеги – Алмiя. Виклик на Патрii означав перемiщення iнформацii у просторi вiд одного патрiйця до iншого.

Така передача вiдбувалася завдяки вiдкритим наукою властивостям простору i пiдвищенню здiбностей головного мозку представникiв цiеi цивiлiзацii.

Алмiй працював спiвробiтником Центру космологii в Інститутi науки. Інститут науки був единим центром наукових дослiджень та освiти, який замiнив собою всi унiверситети, iнститути, академii та школи. Це вiдбулося за часiв Великоi Унiфiкацii: у перiод iсторii цивiлiзацii, коли повсюдно вiдбувалося об’еднання рiзних сфер життя суспiльства, насамперед у громадськiй, мистецькiй та науковiй галузях.

– Вiтаю, Велфарiю! Чому так довго не озивався? – пролунало в головi. Приемно було почути близького друга, з яким провiв багато рокiв своеi юностi.

– Вiтаю, друже! Даруй, що змусив чекати. Надто заглибився у роздуми.

– Мабуть, все про Точку думаеш?

– Гм… – на обличчi Велфарiя промайнула ледве помiтна усмiшка. – Так, ти маеш рацiю. Адже час спливае. Небагато лишилося до Подii…

– Навiщо цим перейматися?… Ти ж освiчена людина! – бадьорими словами Алмiй намагався покращити настрiй друга.

 – Тобi вiдомо, що свiдомiсть нiкуди не зникае, навiть якщо припинить iснування твоя бiологiчна форма. Сьогоднi, дякувати долi, не Темнi вiки, аби так непокоiтися.

Велфарiя зворушило пiклування приятеля.

– Дякую, друже. Нi, я взагалi-то не переймаюся. Навпаки, мене охоплюе велика цiкавiсть. Та не стосовно так званоi смертi. Ти ж пам’ятаеш, що мiй Шлях мае Точки навiть пiсля порожнечi.