Евотон: початок

Однiею з найважливiших властивостей евотонiв було те, що навiть у невеликiй кiлькостi вони випромiнювали колосально потужну енергiю: частинки, що виробляв один патрiець за годину пiдтримували безперервне функцiонування i життя всього Кордiсу впродовж двох годин. Друга особливiсть полягала в абсолютнiй унiверсальностi самоi енергii. Вона давала можливiсть забезпечити довготривалу роботу будь-якоi технiки, передати Виклик один одному на вiдстань за десятки тисяч свiтлових рокiв, перемiщувати речовину в просторi на значну вiдстань i змiнювати ii характеристики.

Велфарiй залишався пiд будiвлею Інституту науки поруч зi своiм антигравом. Метеорний потiк щасливо оминув Патрiю, тiльки домiшка залишених зорепадом газiв у повiтрi ще нагадувала про нього. Над ii лiквiдацiею вже метушилися сотнi роботiв, самовiддано пораючись у вечiрньому небi. Друге сонце вже наближалося до обрiю, i Вел вирiшив прогулятися Кордiсом пiшки.

Мiсто занурювалося в сутiнки. На деревах уздовж дорiжки, що пролягала до центру мiста, пухнастi бiлi квiти стулили пелюстки i втiшалися коротким нiчним вiдпочинком.

Стихли птахи. Тiльки розохочений вiтер бринiв у зеленому листi дерев i ретельно пiдстриженiй червонiй травi навколо них.

Велфарiй зупинився бiля розлогого куща i замилувався фiолетовими тендiтними квiтами, що рясно вкривали верхiвку. Жовтi листочки грайливо лопотiли на поривчатому вiтрi. Вiн пiдiйшов ближче i сiв поруч. Пiд заколисуючий шелест серед нiжноi духмяностi свiжих квiтiв самi по собi заплющилися очi.

Велфарiй спокiйно зробив перший глибокий вдих. Вiдразу вдихнув вдруге. І втрете… Його дихання майже не вiдчувалося, а тiло цiлком розслабилося.

У цей момент вiн згадав свого батька: його надiйнi руки, якi мiцно обiймали сина пiд квiтучими деревами Лангу; його великi блакитнi очi, примруженi вiд щироi радостi; його голубливу усмiшку i пестливий поцiлунок у макiвку голови… Того дня вони сидiли на цьому ж мiсцi пiд великим бiло-зеленим деревом i насолоджувалися краевидами рiчки.

* * *

– Тату, а чому свiдомiсть гине у присутностi евотонiв з негативними зарядами, а з позитивними – навпаки, збiльшуе свою концентрацiю?

– Нiкому не вiдомо, синку.

Нинi ми знаемо лише сам механiзм такоi взаемодii, – стиха i вдумливо вiдповiв батько. Вiн мiцнiше пригорнув сина, пiдвiв голову догори й подивився на небо. – Так замислив простiр.

– Хiба простiр – мисляча субстанцiя?

– Я вважаю, що це – так. Життя у Всесвiтах пiдкоряеться законам розвитку.