Евотон: початок

Загалом усе вiдбувалося як завше у схожих ситуацiях…

– А навiщо саме Мiла зголосилася бути представником Патрii? Вона ж займалася тiльки викладацькою та дослiдницькою дiяльнiстю? – в очах Велфарiя – здивування i розгубленiсть. – Адже всiма контактами завжди займалися нашi хлопцi-практики з вiддiлу позапатрiйних цивiлiзацiй…

– Цього нiхто не знае. Утiм, можливо, у неi були на це вагомi пiдстави… – Алмiй спробував пояснити вчинок Мiли. – Вона ж у нас завжди була феноменом: понад те, що у неi вiдсутнiй Шлях, ще й обмежений зв’язок з iнформацiйним полем – i тому iй неможливо прийняти Виклик, а нам складно вирахувати ii точне мiсцеперебування.

– Та феноменiв у нас i без неi вистачае… – Велфарiй вперше пiд час розмови дозволив собi усмiхнутися. Алмiй кинув на нього вимогливий погляд. – Мiй теж непоганий.

Та спiврозмовник Вела залишився незворушним:

– Чудово, що ти нагадав менi про свiй феномен. Знаеш, Веле, у мене е грунтовнi причини вважати, що твоя таемниця з Точкою може бути якось пов’язана з цiею подiею.

Велфарiй здивовано звiв брови. Алмiй продовжував:

– По-перше, ми зараз стоiмо на порозi найграндiознiшого стрибка у нашому розвитку. П’ятдесятий рiвень дасть нам цiлковито новi знання i можливостi, а разом з тим – активiзацiю викликiв вдосконалення, – Алмiй говорив натхненно i переконливо. – По-друге, ось-ось у центрi нашоi галактики, у чорнiй дiрi, народиться Всесвiт, тому нам необхiдно осмислити механiзм i сам процес взаемодii з тканиною простору-часу всерединi дiри у мить вибуху, щоб все вийшло у нас правильно.

– Цiлком з тобою згоден. Одначе до чого тут мiй Шлях й iнцидент з Мiлою? – у голосi Велфарiя вiдчувалося занепокоення.

Алмiй поклав руку на плече друга i схвально, з властивим йому спокоем у поглядi, трохи стиснув долоню.

– Я добре розумiю всю твою стурбованiсть щодо свого майбутнього, – Алмiй говорив тихо, наче заколисував скривдженого малюка.

– Та я ж цим геть не переймаюся…

Несподiвано розмову перервали зовнiшнi спалахи свiтла. Їхню увагу привернули десятки метеороiдiв, що залiтали в атмосферу i так само стрiмко згоряли. В останню мить свого зникнення кожен з них випромiнював усю накопичену за мiльярди рокiв енергiю, востанне осяваючи навколишнiй простiр.