Мовчання Метатрона

Але, якщо ми згадаемо, що насправдi простiр мае багато вимiрiв, та враховуючи, що гравiтацiйнi сили викривлюють його континуум, у вiдповiдностi, до теорii Ейнштейна, цих напрямкiв буде набагато бiльше. – вiн смикнув мiтлою та втупив погляд долу. – Крiм того, на напрямок вашого подальшого руху може впливати i соцiально-психологiчний вектор, а саме, мета з, якою ви будете спрямовувати себе до офiсу вже тричi згадуваною нами фiрми… – Костя зрозумiв, що його тролiнг було перебито в суху. Звичайно, вiдповiдь приклеiлась до кiнчика Костиного язика, i вiн намагався хоч щось вставити у словесний потiк молодика у фуфайцi, але цi намагання були безсилi – І, оскiльки, високоповажний пане, Ви мене назвали «вельмишановним незнайомцем», то Ви можете також зрозумiти, що i з мого боку, Ви видаетесь не менш шанованим, однак все ж таки незнайомцем, бо як Ви не знаете мене, так i я Вас не знаю.

– Стасику, – гучний тенор, почувся з-за спини Костi – скiльки тобi разiв казати, не пiдходити до вiдвiдувачiв замку.

Костя обернувся i побачив за собою огрядного чоловiка, значно старшого за вiком вiд Стасика. Чоловiк був зодягнений у бiлий лiкарський халат та таку ж лiкарську шапочку, з-пiд якоi вибивались у перемiшку чорне та сиве волосся. Вiн дивився то на Костю (тодi погляд набував приязноi веселостi), то на Стасика (погляд перевтiлювався у поблажливу суворiсть).

– А що я, я нiчого, вiн сам…

– Ну досить Стасику. – лагiдно перебив його лiкар, – Трудову терапiю на сьогоднi завершено, йди до палати.

Стасик знизав плечима, кинув мiтлу до калюжi, i мовчки та ображено почвалав до правого крила замку.

Лiкар повернувся до Костi:

– Менi не здалось – вiн говорив з Вами довго та розлого?

– Та так, багато чого менi накидав, – посмiхнувся Костя – досить незвичайний хлопець.

– Так-так-так – зацiкавлено промурмотiв лiкар – зазвичай-то вiн мало говорить, але зараз…здаеться починаеться vagabondage[1 - (фр) дромоманiя – iмпульсивний потяг до змiни мiсць](коментарi у кiнцi тексту)… – замислився, потiм очунявся, повернув приязний погляд Костi – пробачте, не вiдрекомендувався. Федiр Петрович, головний лiкар цiеi «обителi хмуроi».