Тарас Шевченко та його доба. Том 1

Перед його очима поставали стрункi вулицi i проспекти Петербурга, розкiшнi зали Академii художеств, гранiтна набережна Неви, магазини, музеi, театри. З якою жадобою збирались тепер найменшi крихти спогадiв i яку безлiч iх зберегла його дивовижна пам’ять! І якi багатi спогади цi о?бразами свiтовоi культури, мистецтва, науки, живопису, поезii, музики!

Чи мiг би хоч туманно уявити собi ротний ефрейтор – один iз тих, хто затиснув поета «в кулак… без всякого милосердя», – що живе, що таiться пiд крутим i впертим лобом, в обстриженiй по-солдатському головi «нi до чого не придатного» рядового Тараса Шевченка, якого, як здавалося ефрейторовi, вiн може роздушити, як ту «вошу мiж ногтями».

У скарбницi поета – кращi досягнення свiтовоi культури

Образи декоративних скульптур Торвальдсена, iдеали людськоi краси, втiленi в скульптурах Аполлона Бельведерського, Венери Медицейськоi, Геркулеса Фарнезького, багатство життевоi сили Рубенса, гостре вiдчуття життя й побуту голландських жанристiв, iдеальнi люди художникiв iталiйського Ренесансу, тонка психологiя портретiв Ван-Дейка, ефектна трагедiя «Останнього дня Помпеi», музика Глинки, Бетховена, Моцарта, Мейербера, Обера, Беллiнi, танець Тальонi, гра Каратигiна, а поряд з цим враження вiд лiтератури й поезii, вiд свiту найрiзноманiтнiших книг, починаючи вiд «Анахарсиса» Бартелемi i «Історii занепаду i зруйнування Римськоi iмперii» Гiббона, вiд життеписiв iталiйських художникiв Вазарi i паралельних бiографiй Плутарха i продовжуючи Пушкiним, Гоголем, Жуковським, iншими росiйськими письменниками, Гете, Шiллером, «Робiнзоном» Дефо i «Клариссою» Рiчардсона, романами Гольдсмiта, Вальтера Скотта, Дiккенса… Ось який величезний, неприглушений десятилiтнiм засланням, «з забороною писати i малювати», з труднощами дiстати друковану книжку – ось який надзвичайно багатий свiт все ще живе у свiдомостi поета.

У людини вiдiбрано все: батькiвщину, волю, друзiв, близьких. Вiдiбрано всяку можливiсть творити. Зроблено все, щоб убити в ньому живу душу.

Але того, що увiбрав у себе колись його генiй, що вклав вiн у скарбницю пам’ятi, – цього не могли вiдiбрати нi «неудобозабываемый Тормоз» – цар Микола, нi жандарми ІІІ вiддiлу, нi оренбурзькi генерал-губернатори, нi новопетровськi чи iншi унтери, фельдфебелi та ефрейтори.