Тарас Шевченко та його доба. Том 1

Но зато в этом портрете есть удивительная черта: и во взгляде, и в бороде, и в положении головы что-то напоминает типовой портрет человека эпохи Возрождения, учёного, астронома, мыслителя, мученика. Даже не сходство черт, а скорей сходство исторических стилей. Пройдут десятилетия, огромное наследство Шевченко будет изучено, раскопают, прочтут и пустят в обращение его глубокие мысли об искусстве, о политике, о науке и природе, и это странное сходство «каторжного портрета», как в шутку называл его сам Шевченко, с галереей мужей-борцов, поднявшихся на рубеж своего века и заглянувших в век будущий, – уже не покажется ни натяжкой, ни странностью»[44 - Мариэтта Шагинян.

Собрание сочинений. Т. 8. С. 286 – 291.].

Розвиток могутнього таланту Шевченка та його мiсце в украiнськiй громадi середини ХІХ столiття

Вiдомий емiгрантський iсторик І. Лисяк-Рудницький про iсторичну роль Шевченка

Не оминаймо й того, що пише про видатного украiнця досить серйозний iсторик на емiграцii Іван Лисяк-Рудницький, обстоюючи, природно свiй погляд щодо його iсторичноi ролi: «Генiальний поет i революцiонер Тарас Шевченко (1814 – 1861) мав величезний вплив на розвиток украiнськоi нацiональноi свiдомостi.

Украiнцi шанували його як пророка, i скоро навколо його iменi та пам’ятi вирiс культ. Кожна украiнська фракцiя, вiд клерiкалiв до соцiалiстiв(?) бачила Шевченка у свiтлi своiх iдей, iгноруючи тi аспекти його життя i працi, якi iм не пiдходили»[45 - Іван Лисяк-Рудницький. Історичнi есе. Т. 1. К., 1994. С. 335.].

«Нацiональна свiдомiсть, – зазначав далi iсторик, – обiймае не тiльки систему iдей бiльш-менш рацiональноi, пiзнавальноi природи, але також емоцiйне захоплення, що його стимулюють радше поети й письменники, нiж ученi. Це не випадок, що репрезентативним героем Украiни в XIX столiттi був не державний муж або воiн, а поет – Тарас Шевченко. Його iсторичного значення не можна окреслити чисто лiтературними мiрилами. Украiнська громадськiсть бачила i продовжуе бачити в його особi пророка, який своiм натхненним словом торкае i перетворюе серце свого народу»[46 - Там само.

С. 151.].

Значущими видаються – попри окремi нюанси – й iншi висловлювання І. Лисяка-Рудницького: «Прапороносцем новоi доби можна вважати крiпацького сина Шевченка, художника за фахом та генiяльного поета. Шевченко сполучав нацiональний патос з глибоко релiгiйним, хоч i наскрiзь неортодоксальним та недогматичним прагненням до духовноi обнови людини й суспiльства.